12 років мовчання: у листівці лише одне слово…

Дванадцять років не було між ними жодного слова. А потім прийшла листівка з одним-однинім словом…

Тоді, у минулому, що здавалося сном, Тарасу виповнилося двадцять два. Щойно скінчив юридичну академію. Одне слово перевернуло світ. «Пробач». Ніби ключ, що відмикає закляті двері.

Прощення це другий шанс. Любов сила його вжити.

Фарба під нігтями не змивалася. Він тер руки, немов намагався зішкребти минуле. Даремно. Вода була холодною, як той зимовий вітер дванадцять років тому.

Поштарь приніс листівку вранці. Вона лежала на столі, мов невибухнутий снаряд. Тарас боявся доторкнутися. Батьків почерк. Знайомий. Акуратний, наче судовий акт.

На звороті лиш одне слово. «Пробач». І більше нічого.

***

Дванадцять років тому. Тарас молодий, з дипломом у руках. Батько сидів у кабінеті, гордовито перегортаючи папери. Підвів погляд, коли син увійшов.

«Завтра о девятій будеш у Івана Петровича», сказав він.

Іван Петрович. Партнер. Впливовий адвокат.

«Тату, треба поговорити».

Батько відклав документи. В очах натяк на тривогу.

«Я не піду до Івана Петровича».

Тиша. Густа, важка.

«Не розумію».

«Не хочу бути юристом».

Слова впали, наче каміння у воду.

Батько підвівся. Вікно. Спина до сина.

«Тоді ким?»

«Художником».

Обернувся. Спочатку німі питання в очах. Потім грім.

«Художником?!»

«Так».

Тарас памятав кожен звук. Кожну зморшку на чолі батька.

«Пять років навчання!»

«Для тебе. Не для мене».

«Для роду! Для стабільності!»

Батько ходив туди-сюди, руки за спиною. Обличчя як осіннє листя.

«Художники гинуть у бідності».

«Не всі».

«Ти не геній».

Тарас дістав з папки малюнки. Показав. Батько перегортав, немов суддя вирок.

Очікування. Надія. Може, побачить? Зрозуміє?

«Хобі», вирішив батько. «Гарне хобі».

«Це моє життя».

Папку закрили. Поклали на стіл, неможливо далі від себе.

«Твоє життя закон. Решта дитячі мрії».

***

Листівка. Товстий картон. На лиці «Нічне кафе» Ван Гога. Жарт долі? Чи пізнє усвідомлення?

Поряд фото. Рибалили колись. Йому десять. Батько сміливий, ще без сідини.

Коли все розпалося? Після маминої смерті. Він чотирнадцять. Батько камяніє. Робота. Контроль.

«Мама б зрозуміла».

Помилка.

Батько зблід. Кулаки.

«Не смій! Не смій її згадувати!»

«Але це правда!»

«Ти егоїст! Думаєш лише про себе!»

Дві години криків. Слова як лезо.

«Ти розчарування».

«А ти тінь, а не батько».

Двері відчинилися.

«Йди. І не повертайся».

«Тату»

«Геть!»

Речі в сумку. Руки тремтять. Груди пустка.

Батько в коридорі. Дивиться у стіну. Навіть не обернувся.

Двері замкнулися. Назавжди.

***

Телефон. Номер набраний. Палець не натискає. Що сказати? «Привіт» після дванадцяти років мовчання?

Мольберт. Полотно портрет батька. Малював з памяті.

Обличчя суворе, але очі як у згубленого хлопчика.

Додав тіні. Час нікого не милує.

Який він тепер? Сідий? Згорблений? Шістдесят вісім вік, коли рахують помилки.

***

Вечір. Маряна фарбує нігті, уважна, як хірург.

«Листівка прийшла».

«Від кого?»

«Від батька».

Пензель застиг.

«Що написав?»

«Пробач».

Очі теплі, сумні.

«І що ти?»

«Не знаю».

Вона обіймає. Мовчки.

«Він старий. Зрозумів, що втратив».

«Запізно».

«Ніколи не запізно. Якщо є любов».

«А якщо її вже немає?»

«Є. Інакше навіщо б писав?»

***

Ніч. Без сну.

Батько не лиходій. Просто людина, яка боялася. Втратив дружину. Не хотів втратити сина. Контролював бо не міг контролювати біль.

Тарас теж не святий. Був жорстоким у своїй правоті.

Дванадцять років наче пісок у долоні. Розсипався.

***

Ранок. Взяв портрет.

«Куди?» спитала Маряна, напівсонна.

«До батька».

Вона кивнула.

«Щасти».

Будинок не змінився. Але менший, ніж у памяті.

Серце билося. Дзвінок.

Кроки. Повільні.

Двері.

Батько. Сірий. Старий.

«Тарасе?»

«Привіт, тату».

Мовчання.

«Заходь».

Голос тремтить.

Запах. Мамині духи.

На стінах його дитячі малюнки.

«Ти їх зберіг?»

«Звісно. Це ж твоє».

Чай. Рухи невпевнені.

«Пробач».

«І ти мене».

Батько подивився. Сльози.

«Я був дурнем».

«Ми обидва».

Портрет.

«Це ти».

Довгий погляд.

«Схожий. Навіть занадто».

Батько встає. Виймає папку. Ті самі малюнки.

«Зберіг. Усі роки».