Свекруха виховала ідеального сина, але не чоловіка.

На жаль, попри всі мої спроби, я не можу називати мою свекруху мамою. Коли я виходила заміж, я цього насправді хотіла і була на сьомому небі від щастя, коли Олександр зробив мені пропозицію. Але тоді моє уявлення про шлюб було зовсім іншим. Я прагнула одружитися, любити й бути коханою. З заздрістю дивилася на щасливі шлюби своїх подруг, слухала їхні розповіді про те, як гарно їм живеться у стосунках, сповнених любові та взаємної турботи.

Я мріяла про родину, де чоловік буде для мене лицарем, опорою та захистом, а наші діти виростатимуть у щасливому домі, оточені любов’ю. Дуже хотіла бути ніжною, люблячою дружиною й дати своєму чоловікові все найкраще, що можу.

Коли я вперше побачила, як Олександр ставиться до своєї матері, подумала, що вона виховала його саме таким, про якого я мріяла. Під час нашої розмови перед весіллям мама чоловіка сказала слова, які врізалися мені в пам’ять: «Мила моя, в житті мого сина завжди є тільки одна жінка. Пам’ятай, важливішої за мене не буде». Тоді я до кінця не зрозуміла її слів, але з часом, на жаль, усвідомила, що вона мала на увазі.

На початку нашого шлюбу мене не турбувало, що Олександр дбає про маму, навіть захоплювало, як гарно його виховали та які у нього тісні стосунки з матір’ю. Однак із часом мене почало дратувати те, що він ніколи їй не відмовляв. Він виконував її найхимерніші прохання, вставав о п’ятій ранку тільки через те, що мама захотіла свіжої булочки, або бігав містом у пошуках дешевших ліків, щоб мама не витратила зайві гривні. Якщо вона дзвонила, що її двері скриплять, він без слів одягався і йшов. У нашому домі теж потребували ремонту двері, але Олександр це не цікавило, для нього важливою була лише мати, я ж залишалася осторонь.

Одного разу, коли Олександр приїхав за мною після роботи, вона зателефонувала й обізвала мене бездушною й ледачою дівчиною, яка використовує чоловіка замість того, щоб дати йому відпочити. Звісно, я могла б повернутися додому потягом або автобусом, але не бачила в цьому нічого поганого. Адже Олександр — мій чоловік, і я мала бути для нього найголовнішою жінкою в житті.

Наступного дня я хотіла обговорити цю ситуацію з ним, але, як завжди, він не бачив у ній проблеми. Невдовзі після нашої розмови подзвонила свекруха, бо хотіла поїхати на дачу подихати свіжим повітрям, і мій чоловік сказав, що не може їй відмовити, адже це його мати.

Олександр — чудовий син, але не повинен бути чоловіком для жодної жінки, бо ніхто не витримає такого ставлення. Мама Олександра не соромилася телефонувати серед ночі, ділячись поганим настроєм чи безсонням, зовсім не турбувалася, що нам потрібно виспатися й зранку йти на роботу. Що робив мій чоловік у цій ситуації? Викликав таксі, бо ввечері випив кілька келихів, і їхав до мами, щоб дізнатися, чому вона не може заснути. Замість подяки вона насварила його, що не повинен дозволяти собі пити ввечері, коли матір може потребувати допомоги в будь-який момент.

Звичайно, він може відмовитися від усього, не лише від алкоголю, але хіба мій чоловік не має права на нормальне життя тільки через те, що є сином такої вимогливої жінки? Моя свекруха руйнує наш шлюб, вважаючи, що її син досі її власність, а я лише дружина, хоча мала б бути для нього на першому місці.

На щастя, у нас немає дітей. Бо вони б відразу зрозуміли, що не можуть розраховувати на батька, адже бабуся має перевагу. Після років принижень та того, що я завжди була на другому плані, я впала в депресію. Навіть у такій ситуації я не могла розраховувати на підтримку чоловіка. Найбільше серце показала моя подруга, розуміючи, яка це підступна хвороба. Тоді я дуже прагнула хоч кількох слів підтримки й співчуття від коханого, але натомість він знову поринув у роботу на маминій дачі.

Так, я визнаю, що програла, не змогла стати для нього тим, ким була мати, хоча дуже старалася. На жаль, мій зусилля залишилися непоміченими для Олександра. Він дійсно закоханий лише в одну жінку — свою маму. Ті слова любові, що він казав мені, були формальністю, угодою між нареченою і нареченим.

Я ніколи не прагнула досконалості, бо їх не буває, хотіла лише щирих почуттів. Хороший чоловік не зобов’язаний складати одяг у шафах під лінійку в правильному колірному поєднанні, як це робить Олександр. Він може вийти з друзями на пиво й повернутися додому після опівночі. Але не мій чоловік, бо його виховували ідеальним сином.

Я дуже рада, що нарешті зрозуміла, що мій чоловік ніколи не буде тим, про кого я мріяла. У нас немає дітей, бо він боявся, що домашні обов’язки його поглинуть, і не залишиться часу для мами.

Олександр дбав про маму як ні про кого у світі, я зрозуміла, що ніколи не виграю. Я вирішила, що матиму чоловіка, якого любитиму всім серцем, і для якого я також буду найважливішою. Я завагітніла й тепер чекаю на свого маленького принца, для якого буду цілим світом, він любитиме мене й потребуватиме.

Я присяглася собі, що виховаю сина справжнім, відповідальним чоловіком, який колись створить власну родину і ощасливить свою дружину.