Доглядальниця для дитини

Няня для сина

Вона була в капелюшку, а на руках у неї сидів мопсик. Але найголовніше: і жінка, і мопс, здавалось, посміхалися однаково, щойно побачили Олександра.

Він зніяковів і теж всміхнувся у відповідь.
— Скільки років нашій дитині? — замість привітання спитала жінка.
— Що? — не зрозумів Олександр.
— Під час нашої телефонної розмови ви не назвали вік сина.
— Йому три… Майже чотири…
— Відмінно, — сказала жінка, опускаючи мопсика на підлогу. — Груня, іди, знайомся. Груня, смішно перевалюючись, повільно побігла досліджувати нову квартиру.
— Вона… ваша Груня не кусається? — занепокоївся Олександр. Проте з кімнати сина вже лунав радісний дитячий сміх…

Як і домовлялися, рівно о дев’ятій вечора Олександр повернувся додому. Відкривши квартиру своїм ключем, він був вражений тишею. Навшпиньки зайшов у кімнату сина, де при слабкому світлі побачив незвичну картину: Ваня вже спав, а біля його ніг дрімала собачка Груня.
— Ви повернулися? — почувся шепіт позаду.
Олександр обернувся.
— Як і обіцяв. Ось… — прошепотів і він, простягаючи жінці гроші. — Дякую… А чому Ваня спить? Він у мене раніше десятої не засинав.
— Тому що йому було дуже весело, — втомлено сказала жінка. — З вашого дозволу… — Вона підійшла до дитячого ліжка, взяла на руки Груню і понесла її до передпокою.
— Дозвольте, я викличу таксі, — запропонував Олександр. — За мій рахунок…
— Не треба… Ми ще з Грунею не гуляли перед сном.
— Потрібно! — твердо сказав Олександр. — Погода жахлива. Доїдете до свого дому, там гуляйте скільки хочете. Вона піддалася, назвала адресу, він зателефонував операторові й, почувши суму замовлення, додав грошей жінці.
— Дякую… — кивнула няня. — Я машину на вулиці зачекаю.

Коли вона пішла, Олександр згадав, що забув з нею познайомитися. Він зайшов у ванну кімнату й, на свій подив, побачив на сушарці дитячий одяг, випраний нянею — цілу купу речей.
«Цього ще не вистачало! Так ми не домовлялися!» — з обуренням подумав він. Але зайшовши на кухню, розсердився ще більше. На плиті стояла каструля з запискою: «Сніданок для Вані!» У голові Олександра тут же спалахнула фраза сестри про те, що вона хоче його одружити, й він вирішив, що цю няню більше ніколи не запрошуватиме.

Наступного ранку Ваня стрибнув до нього в постіль.
— Тату, а коли тьотя Люба прийде? — весело закричав син.
— Яка тьотя Люба? — невдоволено пробурчав Олександр. — Ваню, дай поспати.
— Ну, тьотя Люба. Няня. Яка вчора приходила.
Сон миттєво розвіявся.
— Вона більше не прийде! — твердо сказав він синові. — Ніколи.
— Тату… — В очах Вані з’явився жах, і Олександр навіть злякався. — А Груня? Вона теж не прийде?
— Ні… — тихо відповів Олександр, потім опам’ятався і обійняв сина. — Хочеш, я тобі сам куплю собачку? Сьогодні ж! Маленьке цуценятко! Ваня чомусь вирвався з обіймів батька й пішов до своєї кімнати.

Снідали мовчки. Син відчужено дивився в порожнечу.
— Ну, Ваню, ну що ти?.. — ласкаво говорив Олександр. — Ну чого тобі в цій Груні? Жили без неї, і ще проживемо. Хто тобі рідніший, я чи собачка?
— Ти, — мертвою інтонацією відповів син, встав і пішов до своєї кімнати.
У Олександра зник апетит. Він тихенько підійшов до зачиненої кімнати сина і прислухався. З кімнати долинав тихий дитячий плач.
Олександр знову пішов на кухню, трохи подумав, узяв мобільний телефон і набрав номер няні.

Тривалий час на гудки не відповідали, потім почувся тихий голос:
— Я вас слухаю…
— З вами говорить батько Вані, ну, вчорашнього хлопчика, — почав Олександр, але раптом у розмову втрутився чоловічий нетверезий голос:
— Хто це тобі дзвонить?! — І Олександр почув добірну лайку.
— Що у вас там відбувається?.. — стурбовано запитав він. — Хто там у вас?
— Нічого… — з жахом відповіла няня… — Тут… Бувший чоловік прийшов, ніяк не заспокоїться… Вибачте… Я вам сама перетелефоную…
— Я тобі перетелефоную!.. — тут же вереснув п’яний голос.
Потім почувся істеричний собачий гавкіт, жіночий зойк і жалібне протяжне скиглення Груні.

Зв’язок обірвався. Олександр відчув, як у нього раптом почало калатати серце. В домі «жінки з собачкою» явно коїлося щось страшне.
В голові Олександра зринув адреса няні, на яку він учора викликав таксі. Номер квартири був невідомий, але ж треба щось робити…
Крикнувши синові: «Я ненадовго відійду», Олександр кинувся до виходу. Через хвилину він вже заводив машину, і ще через п’ятнадцять хвилин був біля потрібного будинку.
— Бабусю, — звернувся він до першої-ліпшої старенької. — У вашому будинку живе жінка з собачкою. У капелюшку. Не підкажете квартиру?

Через кілька хвилин Олександр стояв на п’ятому поверсі біля дверей, за якими все ще лунав п’яний чоловічий істеричний голос.
Олександр натиснув на кнопку дверного дзвінка і відпустив її тільки тоді, коли двері відчинилися, й за ними з’явилась чоловіча постать.
— Ти хто? — нахабно спитала постать, і відразу ж впала від влучного удару…
Олександр, стримуючи ненависть, терпляче чекав, поки цей тип, витираючи кров з обличчя, сам не підвівся з підлоги передпокою. — Ще раз сюди прийдеш — викину у вікно. А зараз — геть. — Олександр вказав рукою на двері. — І не смій більше мене турбувати…
Бувший чоловік зник. Олександр зайшов у похмуру кімнату. Няня сиділа в кріслі та тихо, майже як Ваня, плакала, пригорнувши до себе Груню.
У Олександра стислося серце. — Жива? — звернувся він до няні. Побачивши її нерозуміючий погляд, уточнив: — Я питаю, ваша Груня жива? Я чув, як вона скавчала… — З нею все гаразд, — втомлено кивнула няня. Потім прошепотіла: — Як я його ненавиджу… — Він більше не прийде. Я вам обіцяю.

— Прийде… — сказала вона приречено. — Ви його не знаєте… — А ви не знаєте мене! — Він усміхнувся, підійшов до неї, взяв у неї тремтячу від дрібного тремтіння Груню, невміло погладив її. — Яка вона приємна на дотик… Ось чому Ваня від неї без розуму… Ходімо, Люба…
— Що? — не зрозуміла вона. — Куди?
— До Вані, куди ж іще… Він вас з Грунею чекає. Дуже.
— Ви жартуєте?.. — Вона уважно подивилась на нього.
— Ні… Не жартую… — Відповів Олександр, дивлячись їй прямо в очі. Він сам не розумів, що з ним зараз відбувається, але одне знав точно — усе, що він робить, робить правильно. — Вам тут залишатися не можна. До того ж, сніданок, який ви Вані приготували, він без вас відмовляється їсти…

Олександр, з Грунею на руках, розвернувся і пішов до дверей.
— Доганяйте мене, Люба. До речі, мене звати Олександром. Я вас біля машини чекаю.
— Добре… — кивнула вона, не встаючи з місця. — Я тільки зберуся з думками… І наздожену…