Сім років: Спогади сироти про справжній Новий рік

Мені було 7: Спогади сироти про справжній Новий рік

Кожна людина зберігає в пам’яті миті, які ніколи не забуде.

І в мене є така ніч. Ніч, що залишилася зі мною назавжди, незважаючи на те, що мені вже майже 40.

Але почну з самого початку.

Народжений у неволі
Я з’явився на світ не в затишному домі, не в оточенні люблячих батьків, а за стінами виправної установи.

Моя мама потрапила за ґрати, коли була на п’ятому місяці вагітності. Батько залишив її одразу після арешту і більше не з’являвся у нашому житті. Йому було абсолютно байдуже, чи жива вона, чи народився його син.

Мама була наполовину українкою, наполовину поляком, працювала бухгалтером на молокозаводі. Її звинуватили в крадіжці великої суми грошей. Але доказів так і не знайшли, як і самих грошей.

Кілька місяців я провів з нею у камері, поки вона мене годувала. Потім мене передали до притулку для дітей, де чекали на усиновлення.

Але ніхто так і не побажав мене взяти.

Коли мені було три роки, мама померла. Я навіть не пам’ятаю її обличчя.

Після її смерті мене перевели до дитячого будинку.

Про життя там я намагаюся не згадувати.

Але є один момент, до якого я повертаюся знову і знову.

Перша справжня новорічна ніч
Мені виповнилося сім, коли на новорічну ніч мене взяла до себе одна родина.

Я не знав, чому саме мене запросили. Може, їм стало шкода мене, а може, вони хотіли зробити добрий вчинок перед святом.

Але тоді я про це не думав.

Я просто потрапив у казку.

До того моменту я ніколи не бачив Святого Миколая. Ніколи не бачив телевізора. Ніколи не скуштував стільки солодощів.

Вони пригостили мене на святковому столі, а потім уклали спати.

Але опівночі розбудили.

— Іди сюди, — сказала господиня, ведучи мене до вітальні.

Я зупинився на порозі.

Переді мною була велика ялинка, прикрашена безліччю гірлянд і іграшок. Вона світилася і переливалася всіма кольорами, здавалася мені чарівною.

Я не міг відірвати від неї погляд.

Стояв, як один із дітей, які вперше стали свідками дива.

А потім сталося ще дещо неймовірне.

До кімнати увійшов справжній Святий Миколай.

Він усміхнувся мені, простягнув мішок і сказав:

— Це тобі.

Я отримав свій перший новорічний подарунок — іграшку, теплий вовняний шарф і рукавички.

Я був щасливий.

Повернення до реальності
Зранку магія тривала.

Я їв цукерки, спостерігав, як вся родина обмінюється подарунками, слухав пісні по телевізору.

Мені здавалося, що я став частиною цього світу.

Але ближче до вечора мене знову повезли до дитячого будинку.

Я знову опинився серед холодних стін, серед дітей, які не отримували подарунків, серед вихователів, втомлених від нашого шуму.

І все ж я не був таким, як раніше.

Я знав, що десь є інший світ. Світ, де є щастя.

Минули роки…
Зараз я дорослий. У мене є родина, двоє чудових синів.

Але Новий рік для мене завжди залишиться найважливішим святом.

Кожного року я купую ялинку. Найбільшу. Може, тому, що хочу відтворити той самий момент, коли вперше побачив це чарівництво.

Я досі зберігаю червоний шарф, який тоді мені подарував Святий Миколай.

Питання без відповіді
Мій батько так і не знайшов мене. Жодного разу не спробував дізнатися, що зо мною сталося.

А про маму я думаю з теплом.

В душі я завжди називаю її Богородицею.

І не перестаю питати себе: чи була вона винна?

Чи просто стала жертвою чужих гріхів?