«Так, це я: інші жінки були, але родину залишати він не планував»

То він який: у нього були інші жінки, але кидати сім’ю він не збирався

Усі подруги казали Катерині, що вона божевільна. А вона… вона й сама це добре розуміла. Та навіть з цим усвідомленням нічого не могла змінити. Її почуття до чоловіка згасли ще давно. Зникли непомітно, розчинилися між прасуванням сорочок, вечерями, недосипанням та нескінченною роботою. Колись вона летіла додому на крилах любові, а тепер йшла за інерцією — втомлена, змучена, без вогню в очах. У свої сорок років Катерина виглядала на всі п’ятдесят, і це була не перебільшена правда.

Єдиною людиною, що її справді жаліла, була… свекруха. Ганна Степанівна. Жінка з непростим характером, але з великим серцем. Тепер вона жила з Катериною та сином – приїхала до столиці з провінційного Сарн, щоб пройти лікування, якого в їхньому містечку просто не було. Її поселили у дитячій, а сама вона запропонувала допомагати з восьмирічною онукою Олесею. Дівчинку ще було рано залишати саму, а Катерина зранку до вечора пропадала у крамниці.

Чоловік… Ох, Андрій. Він поводився так, ніби з віком у його голові оселився той самий «чорт у ребро». Часто затримувався до пізньої ночі. Повертався ледве на світанку. Пах солодкими духами, пояснюючи це «новим чоловічим парфумом», хоча весь будинок віддавна знав, що у нього є хтось інший. Та й не один.

Він почав плутати імена. То назве Катерину Наталкою, то Марічкою, то Галею. І щоразу – з тим самовдоволеним прищуром, мовляв, ну й що, спіймали, і що тепер? Він навіть не ховався. Наче пишався цим. «Та який є», – читалося в його погляді.

Все могло б тривати вічно, якби одного разу о третій ночі телефон у передпокої не зависків істерично. Чергова пасія чоловіка шукала свого «котика» і з претензіями вимагала: «Де він? Чому не відповідає?» Катерину вразило не стrog; сам дзвінок, а те, як легко та жінка влізла у її дім, її ніч, її життя.

Коли Андрій приповз із похмільним виглядом на світанку, Катерина не втрималась. Його речі полетіли у коридор із такою люАле цього разу Катерина мовчки закрила двері перед його обличчям, відчуваючи, як важке каміння з душі нарешті скотилося в безодню минулого.