Три години ранку: робота на вулицях міста.

Віталій прокидався о третій годині ранку, працював прибиральником сміття на вулицях Києва. Завдяки гарним оцінкам у школі він отримав стипендію для навчання в університеті. Мріяв стати інженером. Не через багатство, а щоб мати краще життя та допомогти родині.

Але було нелегко. Щоб встигати навчатися й працювати, кожну хвилину доводилося розпланувати. Підіймався о третій, година-дві вчився перед роботою. Потім з п’ятої до дев’ятої прибирав сміття, інколи й довше. Повертався бігом до дому чи до громадського туалету — мився як міг. Взимку мерз, влітку піт не висихав.

Інколи запізнювався на пари. Бувало, навіть після душу від нього трохи пахло сміттям. Це було не від нерозважливості — просто нічого не міг із цим вдіяти.

Одногрупники дивилися на нього згірдно. Відсідалися. Сміялися потиху, але Віталій чув. Хтось навмисно відчиняв вікна, хтось жартував. Поруч із ним ніхто не хотів сидіти.

Він опускав очі. Не відповідав. Лише відкривав зошит і слухав уважно. Інколи руки тремтіли від втоми, іноді очі самі заплющувалися. Але він тримався. Бо хотів пробитися. Бо вірив у краще.

Викладачі це помічали. Він завжди відповідав правильно, брав участь у заняттях, швидко схоплював матеріал. Не списував. Не скаржився.

Одного разу після важкого іспиту викладач увійшов до аудиторії з суворим виглядом. Сказав, що всі провалили. В класі зробовся мертвий тиша. Потім додав:

“Усі… крім Віталія.”

Почалися шепоти. Хтось не вірив, хтось злісився. “Напевно, викладач йому підказує”, “Звідки в нього час на навчання?” — перешіптувалися.

Викладач подивився на Віталія й голосно запитав:

“Як тобі вдається так добре вчитися?”

Віталій зніяковів. Не звик, щоб усі на нього дивилися. Ковтнув слину й відповів:

“Я вчуся вголос. Повторюю, поки не запам’ятаю. Роблю конспекти. Іноді записую себе на телефон і слухаю, поки працюю.”

Ніхто нічого не сказав.

Того ж дня, виходячи з аудиторії, викладач почув, як кілька студентів кепкують з Віталія. Зупинився й різко звернувся до них:

“Ви не знаєте, що таке працювати. Він зранку збирає сміття, коли ви ще спите. І все одно приходить сюди, вчиться краще за всіх і ні на що не скарАле з того дня все змінилося — студенти почали дивитися на нього інакше, а Віталій усміхнувся, знаючи, що його важка праця веде до чогось великого.