Несподіване кохання: все пішло не за планом

Любов нагрянула несподівано, але щось пішло не так

Одного вечора Марійка поверталася з роботи, як завжди, через невеличкий сквер, коли раптом із кущів їй під ноги викотився крихітний цуценя. Він був пухкенький і круглий, як пампушок.

Ой, ти звідки такий гарненький? здивувалася вона, нахилившись до нього.

Цуценя пищало, виляло крихітним хвостиком і тикалося мордою в її кросівки. Вона взяла його на руки, а він так віддано й сумно дивився їй у вічі, що вона вже не змогла залишити його там.

Марійка принесла цуценя додому, відчинила квартиру й опустила на підлогу. Малий одразу ж почав обнюхувати нове помешкання.

Ну що ж мені з тобою робити? В мене ж досвіду немає Ой, треба ще й імя придумати. Вона роздумувала, як можна назвати цуценя, навіть не знаючи, якої вони породи, і чи виросте воно великим. А той тим часом досліджував квартиру. Вона вирішила перевірити, де ж воно, але не одразу помітила.

Гей, де ти сховався? Гей, Барсік! кликнула вона, а воно викотилося з-за тумби, де стояв телевізор. Ой, так ти ж Барсік, раз відгукнувся! Ну, значить, будеш у нас Барсю-Барсіком, а якщо виростеш великим то Барсом.

Цуценя було голодне й поскулювало. Марійка вийшла на кухню, а воно за нею. Відчинивши холодильник, вона не знайшла нічого підходячого.

Треба хоча б молока купити, подумала вона, а ще краще зайти до зоомагазину, якраз навпроти будинку, порадитися.

Гаразд, Барсю, я в магазин, ти ж голодний, скоро повернуся, чекай, помахала вона рукою й вийшла, обережно зачинивши двері. Цуценя теж хотіло йти за нею.

У зоомагазині Марійка розповіла продавцю про свою ситуацію.

Я навіть не уявляю, чим його годувати, взяла на себе таку відповідальність.

Нічого страшного, впораєтеся, я вам все поясню, ну й інтернет у поміч.

Додому Марійка повернулася з пакетами, купила все, що їй порадили. З кожним днем Барсік підростав, а вона вже знала, як доглядати за собакою, навіть вигулювала його на повідку, боячись, щоб не втік.

Барсік, не можна! Барсік, фу! командувала вона.

Але найбільше хвилювалася, коли була на роботі:

Що там Барсік витворяє? Що на цей раз погризе?

Барсік виріс у великого Барса. Не гігантського, але досить великого, виявився невідомої породи, коричневого кольору й гладкошерстий. Сусідка Наталка, у якої була породиста вівчарка й яка добре розбиралася в собаках, сказала:

Марійко, схоже, у тебе суміш лабрадора з кимось, але виглядає як лабрадор.

Ну й добре, який є, відповіла Марійка й усміхнулася. Не я його вибирала, він сам мене обрав.

Минув рік, вона й далі кликала його Барсіком, а якщо серйозно то Барсом. Він був слухняним, виконував усі команди. Вранці й увечері він «вигулював» господиню, як вона жартувала.

Барсе, через те я тепер і у вихідні не висплюся. Будиш мене, як годинник. Ну ти й будильник, гладила вона його по голові.

Зате Барс любив вихідні тоді вони з господинею йшли до скверу, біля озера, де був майданчик для вигулу собак. Там він відривався на повну. Додому йшов повільно, висунувши язика. Барс був вірним другом втішав її в журбі, а вона його. Марійка вже не уявляла життя без нього.

Ще до того, як Барсік знайшов її в сквері, вона розійшлася з хлопцем Іваном. Вони жили разом у її квартирі, постійно сварилися. Вона не могла призвичаїти його до порядку. Приходив з роботи, кидав взуття посеред коридору, куртку на тумбочку. Спочатку Марійка сама прибирала, але потім зробила зауваження.

Ваню, для речей є своє місце, будь ласка, клади їх туди. Я тобі не прибиральниця.

Навіщо прибирати, якщо вранці все одно одягатиму, відповідав він.

Бруднулих людей, як Іван, Марійка ще не зустрічала. Після чищення зубів паста була скрізь у раковині, на дзеркалі, на підлозі. Рушник нік