Загублені шляхи

Не по дорозі
Ближче до кінця робочого дня у Олега заграла улюблена мелодія Яринки, яку вона сама встановила на його телефон. Він підняв трубку й почув її голос:

Олежку, я в салоні краси, підїжджай за мною, ти ж знаєш куди.

Зна-зна, зараз буду, відповів він і клацнув трубкою.

Олег знав, що Ярина в салоні проводить щонайменше дві години, тож не поспішаючи, після роботи підїхав. Почекав трохи та вирішив зайти в кавярню поруч.

Покличе, як буде готова, подумав він, сівши за столик. Офіціант одразу підійшов, і Олег замовив каву з десертом.

Він уже все зїв, переглянув новини, подивився кілька відео, а Ярини все не було.

Цікаво, скільки вона сьогодні залишить у салоні, подумав Олег, хоча він і так знав: за її красу платив не він і нават не вона, а її батько заможний бізнесмен.

Вони зустрічалися вже сім місяців, іноді ночували в його невеликій двокімнатній квартирці. Але коли Ярині набридало, вона їхала додому до батьків за місто, у величезний триповерховий будинок. Єдина донька, яка ні в чому не знала відмови.

Вона вже познайомила батьків із Олегом, і він відчув, що її мати його не схвалила. Простий IT-шник, двадцяти семи років що з нього взяти? Та, мабуть, донька з нею поговорила, тому відвертих образ не лунало. Але він відчував: він тут зайвий.

До речі, Олег і сам почав розуміти, що Ярина не та дружина, про яку він мріяв. Але відмовитися одружитися не наважувався. А ще її могутній батько досить прозоро натякнув:

Той, хто зробить мою доньку щасливою, буде щасливий і сам. А якщо, не дай Боже, вона страждатиме Олег зрозумів натяк.

Ярина капризна, але гарна. Він ніяк не міг збагнути, навіщо вона проводить стільки часу в салоні, якщо й так оголошена красуня. Вона дотепна, розумна, але запальна й гордовита мабуть, наслідок великих грошей, які вона витрачала безліч. Щойно вчора вона заявила:

Так, Олег, через десять днів летимо на Мальдіви! Тато оплатить нашу подорож. Я втомилася, хочу відпочити. А він не розумів, від чого вона могла втомитися, якщо не працювала.

Але ж я працюю, Ярино!

Нічого, тато все владнає

У нього були мішані почуття. Після розмови з її батьком бажання одружитися перетворилося на необхідність, і це його гнітило. Навіть Ярина почала дратувати. Усі її розмови зводилися до батькових грошей. Відносини ускладнювалися, Олег розумів, що вони з різних світів, але все ще збирався на ній одружитися.

Роздумуючи за кавою, він раптом почув голос, який змусив його здригнутися:

Олеже, ти? незнайомий хлопець усміхався йому, ніби рідний. Це ж я Богдан.

Олег нарешті згадав:

Богдане! підвівся й міцно обняв друга. Мій друзяка з дитинства! Як ти тут? дивувався він. Очіма не вірю, скільки ж ми не бачилися років дванадцять.

А тебе й не впізнати, ляпнув його по плечу друг. Заматерів, став справжнім чоловіком.

Та й я тебе ледь впізнав. А ти як тут?

Наталю зустрічаю, сестру, памятаєш її? Вона в консерваторії на останньому курсі, сьогодні концерт. От я зайшов сюди, не дуже розуміюся на класиці, сміявся Богдан.

Зрозуміло. Ну, як вона?

Ох, сестра талановита, не знаю, звідки в неї це. Звичайна сільська дівчина, а взяла та й вступила у консерваторію без жодних протекцій

Як же я хочу її побачити! скрикнув Олег.

Не проблема! За півгодини вона подзвонить, консерваторія ось тут поруч. Можемо підїхати разом, якщо, звісно, ти нікуди не поспішаєш. Посидімо, побалакаємо. Ти сам?

Ні, чекаю наречену. Вона в салоні краси, скоро вийде.

Ну й добре, ми з Наталкою підїдемо. Ще кілька слів і Богдан пішов зустрічати сестру.

Олег яскраво згадав, як у дитинстві приїжджав до бабусі, а поруч жили Богдан із Наталкою. У них було велике подвіря, будинок і кілька літніх хат, які здавали дачникам. Там були чарівні місця: ліс, озера, річка.

Олег одразу подружився з Богданом і Наталкою. Десять літ поспіль кожного літа він проводив там. А потім бабуся померла, будинок продали, і звязок обірвався.

Ох, як же ми з Богданом і його сестрою ловили рибу, пекли на вогнищі, співали під гітару нахлинули спогади. Добрі часи! А Наталка моя перша любов. Цікаво, якою вона стала, тією худенькою темноволосою дівчинкою? Отаке не забувається. Він навіть не помітив, як усміхнувся.

Усміхатися в нікуди дурниця, почув він голос Ярини.

Ну нарешті. Взагалі-то я усміхаюся гарним новинам, оглянув її з ніг до голови, намагаючи