Несподіване рішення

Рішення дозріло несподівано

Марійка з матір’ю жили самітньо. Скільки дівчинка себе памятала, батька ніколи не бачила. У дитинстві навіть не цікавилася, хто він і де. Тепер вона думала, що він, мабуть, «льотчик-герой». Родичів у них теж не було мати з шести років виховувалася в дитячому будинку.

Мати так і не встигла розповісти Марійці про свого чоловіка чи взагалі був він її чоловіком? Тепер уже й спитати ні в кого.

### Життя в дитбудинку

У тринадцять років Марійку вразило жахливе горе померла її мати. Серце не витримало. Дівчинка часто бачила, як мама хапалася за груди й морщилася від болю.

*”А я й не розуміла, що це серце, що це серйозно…” зізнавалася собі Марійка. Думала, що все минеться, і мама знову буде веселою.*

Але Марійка залишилася сама. Зламалися мамині крила, що захищали її від жорстокого світу. І довелося їй швидко дорослішати. Так вона опинилася в дитячому будинку.

Там їй дісталося чимало. Особливо страшно було вночі спальні ніхто не охороняв. Діти були жорстокі: дражнилися, билися. І хоч Марійка намагалася бути непомітною, їй все одно діставалося від старших.

Зовні вона не була красуньою худа, з курносим носом і веснянками, у тринадцять виглядала на десять. Зате добре вчилася в школі.

### Нова сімя

У дитбудинку вона провела недовго може, рік, але час тягнувся нескінченно. У матері була подруга з дитбудинку Оксана. Ось ця добра душа не дала дівчинці залишитися сиротою.

*”Розкажіть, як оформити опіку над Марійкою?” запитала вона директора, приїхавши з чоловіком Ярославом.*

Директор уважно їх оглянула, ніби все перевіряючи, потім попросила документи.

*”Ви знайомі з дівчинкою чи її матірю?”*

*”З Марійкою ні, а з її мамою ми росли в одному дитбудинку”, відповіла Оксана. “Нещодавно дізналася, що вона померла, і знайшла її доньку”.*

Незабаром, оформивши всі документи, Оксана з Ярославом забрали Марійку додому. У них були свої діти: Андрійко, майже шістнадцятирічний, і дванадцятирічна Даринка. Марійка відразу ж спробувала з ними подружитися, але вони її не приймали. Ще й ревнували адже Оксана тепер уважала й за чужину.

Якщо Марійка щось питала в Андрійка, він мовчки йшов у свою кімнату. Даринка теж мовчала, а коли мати не бачила, показувала язика і кривлялася.

*”Може, це я винна? Незграбна, негарна… Маленькі оченята, веснянки… Хто таку полюбить?” сумно думала Марійка, дивлячись у дзеркало.*

Хоча насправді вона була зовсім не страшненькою. Підлітковий вік завжди є якісь недоліки. Але вона заздрила Даринці у тієї були кучері, про які Марійка мріяла, а у неї самі рівні, як солома.

Діти були спокійними, особливих клопотів не створювали. Марійка відчувала, що Оксана намагається її любити, ставиться до неї з теплотою. Хоча часу завжди не вистачало вони з Ярославом крутилися, як білки в колесі, маючи невелике агенство нерухомості.

*”Як добре, що наші діти прийняли Марійку”, іноді говорила Оксана чоловікові.*

*”Так, у деяких буває гірше”, згоджувався він.*

Батьки так думали, бо не вникали у відносини між дітьми. Здавалося, все гаразд. Марійка ніколи не скаржилася, їхні діти теж мовчали. Але в душі у кожного кипіли приховані емоції.

### Важкі думки

Саме у тринадцять Марійка зрозуміла, що життя не цукерка.

*”У мене більше немає тої теплоти, яку дарувала мама. Вона пішла, і я вже не чую її турботливих слів надягни шапку, тепло одягайся. Вона більше не боїться, щоб я не застудилася… Я памятаю, як вона читала мені казки на ніч. Як же було добре поруч із нею! Вона завжди дмухала на подряпане коліно, мазала його зел