Миттєвості життя не варто гаяти

Життя швидкоплинне, щоб довго думати. Воно складне й іноді несправедливе. Але трапляються сюрпризи, що наповнюють його новим змістом. Дають шанс виправити помилки минулого, зрозуміти справжні цінності та стати кращим.

Прокіп Іванович поховав дружину вісім років тому й більше не одружувався. Спочатку жили удвох із сином Данилом у великому двоповерховому будинку. Все там було облаштоване й доглянуте, затишно кожен куток створений руками покійної Оленки. Після її смерті Прокіп не переставляв меблі, усе залишилося, як за її життя. Лише з сином підтримували порядок обидва були акуратними.

Данило закінчив школу й вступив до університету. Хлопець був гарним, дівчата в школі до нього липли, а він не противився.

Даниле, якось не дуже правильно ти поводишся з дівчатами, казав батько. Дивись, якась рано принесе дитину, тоді доведеться одружуватися.

У інституті все було так само. Коли син вступив і поїхав до іншого міста, Прокіп залишився сам. Але до жінок не поспішав мабуть, не міг забути кохану Оленку. У них була справжня любов, а таке трапляється нечасто.

Якось до Прокопа нагрянув його давній друг і однокласник Борис. Вони стояли у дворі, смажили шашлики й розмовляли.

Як справи? Як син? питав Борис.

Все добре, справа йде вгору. Данило моя права рука, після інституту допомагає, тільки не хоче одружуватися. У цьому він не в мене, сміявся Прокіп. Наступного року планую розширити бізнес. Ну а в тебе як?

У мене теж усе гаразд. Фермерством займаюся, багато чого навчився. А ще одружився розійшовся із Тетяною, ти ж знаєш. Тепер дружина молода, майже на двадцять років молодша. Тільки з дочкою не знаходимо спільної мови вона й сама заміжня, але їй не подобається моя нова дружина. Та ну, може, з часом улагодиться. А в тебе Оленка давно пішла, а ти все сам. Пора б уже й одружитися, без дружини важкувато.

Ні, Борисе. Поки що не планую. Вільних жінок багато, і уваги мені вистачає. Навіть у офісі є гарні жінки. Але поки що не хочу заводити сімю, пояснював Прокіп.

По сусідству з ним мешкала Маряна гарна жінка, яка три роки тому поховала чоловіка. Дочка вже заміжня. Прокіп із нею спілкувався, і вона його хвилювала, але вона трималася стримано, як і належить удові. Жодного флірту хіба що по-сусідськи пригостить пирогами чи яблуками з саду. Одного разу він запропонував:

Маряно, давай обміняємось номерами. Живемо самотужки, мало що трапиться.

Справді, Прокопе Івановичу, життя штука непередбачувана, погодилася сусідка.

Провівши Бориса, Прокіп пішов спати після шашликів і коньяку (обидва випили трохи). Наступного дня, підїжджаючи додому, він побачив молоду дівчину. Вийшовши з авто, запитав:

Ви до Данила? Він тут не мешкає, переїхав до міста.

Я знаю, Прокопе Івановичу, ніжно відповіла дівчина. Я до вас. Мене звати Наталя.

До мене? Цікаво.

Вона простягнула фото, де була маленька дівчинка.

Це ваша онука Софійка, їй чотири роки.

Наталю, почекайте. Не морочте мені голову, розбирайтеся з Данилом самостійно.

Він зачинив калітку й зайшов у будинок. Півроку тому вже приїжджала одна така, навіть дитину привезла, але тест показав, що вона брехала. Тому тепер він не довіряв. Увійшовши в хату, буркнув:

Ох, сину, скільки ще таких дівчат приходитиме? Завтра поговорю з ним серйозно нехай одружується.

Трохи пізніше він вийшов у двір годувати Барса, свого вірного сторожа, і побачив у калітці файл із документами. Всередині були фото дівчинки та якісь папери. Він заніс їх у будинок і поклав на полицю:

Пізніше подивлюся. Що там може бути цікавого?

Звісно, через роботу він забув про дівчину й файл. Із сином поговорив, але той, як завжди, відшутився.

Минуло майже рік. Прокіп був на роботі, коли задзвонив телефон.

Слухаю. Що? Невже? Коли? Він натиснув кнопку, увійшла секретарка й, побачивши блідого начальника, швидко налила води.

На Прокопа обрушилося жахливе горе його єдиний син загинув у аварії. Йшов сильний дощ, Данило повертався з сусіднього міста після відрядження. Не впорався з керуванням.

Похорон Прокіп памятає зпереляку: Борис узяв все на себе, а поруч постійно була Маряна давала йому воду та ліки. Після похорону він потрапив до лікарні лікар діагностував мікроінфаркт.

У лікарні його часто відвідував Борис, а Маряна була майже щодня.

Барса я годую, він мене знає, тому й їсть. Але за суд