«Ти ніколи не пробачиш мені цього!» — скрикнула сестра, коли Ігнат вирішив піти з родини, не піддавшись на шантаж заради племінниці

“Ти ніколи мені цього не пробачиш!” вигукнула сестра, коли Ігор вирішив піти з родини, не піддавшись на їхні маніпуляції заради племінниці.
За недільним обідом у матері він помітив, як вона з сестрою то й діло переглядаються й перешіптуються, ніби щось приховують.
“Ще якусь аферу задумали…” нервово подумав він. “Знову їх хтось обдурив, а тепер на мене сподіваються. Ніколи самі не зізнаються, поки все не стане зовсім погано. Мати ще куди не йшло, вона вже літня людина, а от Олена… Здається ж розумна, а віриться в усілякі марновірства!”
Він перевів погляд з матері на сестру, а потім на племінницю Катрусю, яка сиділа мовчки, ніби тонула у власних думках.
Щоб розрядити напругу, Ігор запитав:
“Ну що, Катруся, як навчання в університеті? Подобається?”
“Так, дядьку, дуже! Все чудово. Тільки…” вона несміливо підвела на нього очі.
“Що таке?” здивувався Ігор. “Я сам закінчив цей універ, і не жалкую. Диплом престижний, роботу одразу знайшов просто з руками відірвали. Карєру збудував власними силами.”
“Так, Катю,” підхопила мати Ганна Степанівна. “Твій дядько сам усе здобув, сам на бюджет вступив, сам червоний диплом отримав. Ось він який бери з нього приклад! Ніколи мені клопоту не завдав, і твоїй матері завжди допомагав.”
“Так, Ігор мій найдорожчий брат,” усміхнулася сестра Олена. “Скільки добра він для мене зробив! Завжди за мене горой стояв. І тебе, Катрусю, після розлуки з Олексієм допомагав виховувати. І мамі замінив батька після його смерті. Він у нас справжній чоловік і захисник.”
“Щось тут не так…” подумав Ігор. “Звичайно Олена мене докоряє, що я не знайшов спільної мови з її Олексієм. А як його знайти, якщо той тільки про випивку й мріяв? Ніде не затримувався, хоч я його влаштовував. Все скаржився, що мало платять, ніби я йому спеціально погані місця знаходив. А тепер я найкращий брат? Оце так!”
Випивши чаю, всі перейшли у вітальню, але по напруженим поглядам жінок Ігор зрозумів головна розмова попереду.
“Слухай, Ігорку,” нарешті не витримала мати. “У нас тут справа одна…”
“Розумієш, брате,” мяко почала Олена. “Катруся вже доросла, більше не хоче зі мною жити.”
“Ну то й що?” коротко засміявся Ігор. “Вона ж доросла, напевно, вже й хлопець є. Так, племінничко?”
Катруся нічого не відповіла, лише опустила очі й почервоніла.
“Це нормально,” продовжив Ігор. “Молодь має бути самостійною. А ти, Олено, напевно, їй усе робиш, ні до чого не підпускаєш. Якщо не хоче з тобою можна в гуртожиток.”
“Який ще гуртожиток!” обурилася Ганна Степанівна. “Там же що твориться! Ти ж сам памятаєш!”
“Нічого там поганого немає!” різко відповів Ігор. “Все під контролем. Дівчина відірветься від маминої спідниці й навчиться сама про себе дбати. Давно пора!”
“Ні, Ігор, ти нас не так зрозумів,” заспокійливо промовила Олена. “Катрусі вже девятнадцять, у неї є хлопець, дуже гарний хлопчина Орест. Може, щось у них і вийде. Але треба подумати про майбутнє. Гуртожиток це тимчасово, а далі що?”
“А далі знайдуть роботу, знімуть житло. Потім візьмуть іпотеку, багато хто так робить. Або за програмою «Молоді спеціалісти на село» там і підйомні дають, і житлом забезпечують.”
“Ні, дядьку, я в село не хочу,” надулася Катруся. “Я б краще до Києва поїхала. Але там, кажуть, дуже дорого знімати.”
“Ось і треба дати дівчині старт у життя,” сказала бабуся. “Годі крутити, ми ж родичі. Ми вважаємо, що ти, Ігорку, маєш допомогти Катрусі.”
“Яким чином?”
“У теперішній час є можливість взяти іпотеку за пільговою програмою. Ми з Оленою трохи грошей зібрали, а ти маєш оформити її на себе. Звісно, треба трохи підшарувати, але в тебе ж є власна квартира. А ще той твій однокласник Ковальчук Тарас, він у банку працює. Саме він нам і розповів про цю схему. Каже, з радістю тебе влаштує. Давай, постарайся для рідної племінниці.”
“Мамо, я вже сто разів казав не буду брати участь у сумнівних схемах. Мені жодних пільг не належить.”
“Знаю, сину, але ж Тарас казав, що можна…”
“Не хочу знати, що він казав! Це афера! І я не ризикну репутацією заради квартири для племінниці. Я власне житло сам заробив, ні в які махінації не ліз. Катруся закінчить універ, знайде роботу, а ви за цей час ще зберете. Я теж внесу свою лепту. А навіщо зараз поспішати?”
“Дядьку, я вже доросла, хочу самостійності. Піду працювати, допомагатиму мамі, частину іпотеки сплачуватимемо разом…” почала Катруся.
Олена суворо глянула на доньку, але та продовжувала:
“Ви, може