Будь ласка, приїдь… – Ти ж знаєш, я не зможу!

– Оленко, приїжджай, прошу тебе…
– Мамо, ти ж знаєш, я не приїду!
– Олено, благаю тебе, йому зовсім погано…
– Не проси, я не приїду.
“Ненавиджу!” – Олена зі злістю кинула трубку телефону в бік. Підійшла до холодильника. Ривком відкрила дверцята і витягла пляшку горілки. Налила в чарку. Постояла у роздумах і вилила алкогольний напій в умивальник. Сіла на табурет і розплакалася.
Минуло десять років, як вона не була у рідному домі.
У випускному класі Олена закохалася. Однокласниці часто ходили на дискотеки та вечірки в університет, який був поруч зі школою. Одного разу, піддавшись на вмовляння подруг, вона теж прийшла на дискотеку. Там вона познайомилась з Ним. Він грав у ансамблі й чудово співав. Був сином дипломата. Дівчата ходили за ним хвостиком. Кожна мріяла про побачення з Ним. Олена не знала, чому він вибрав саме її. Вона вперше покохала. Бігла на зустрічі з Ним, забувши про навчання, про обов’язки по дому, брехала батькам, щоб тільки частіше бачити Його.
Нетривалий роман з Ним закінчився її вагітністю. Її коханий став уникати зустрічей з нею. А потім зовсім зник. Зате з’явилася його мати, яка запропонувала знайти хорошого гінеколога, щоб позбутися дитини. При цьому зазначила, що вони не мріяли про таку легковажну невістку і взагалі Олена не пара їхньому синочку…
Олена довго не наважувалася повідомити про вагітність матері. Коли вже приховувати живіт було неможливо, вона зізналась, що чекає дитину.
– Повія, жахлива гуляка! Тебе цікавлять лише гулянки, а не навчання, – кричав батько. – Який сором! Як я людям в очі дивитися буду? Забирайся! Бачити і знати тебе не бажаю!
Мати мовчала і плакала. Вона завжди й у всьому слухала батька. Він був владний, грубий і зумів з роками подавити її волю. З думкою матері він ніколи не рахувався, тому вона давно йому не перечила.
Вислухавши тираду з грубощів та образ, Олена кинула в рюкзак пару футболок, джинси і пішла з дому…
Спочатку вона скиталася по друзям, але ніхто особливо не був радий її сусідству. Позичивши грошей у подруги, вона поїхала в інше місто до тітки, про існування якої знала тільки з розповідей матері. Через батька, який був власником і відгороджував матір від будь-якого спілкування з подругами і навіть з рідною сестрою, Олена про інших родичів нічого не знала.
Приїхавши в незнайоме місто, вона дізналася, що тітка не живе там вже кілька років – вийшла заміж і переїхала до чоловіка. Куди саме сусіди не знали. Голодна, і не знаючи, що робити далі, Олена попрямувала назад. Біля вокзалу стояли літні жінки, пропонуючи свої готові продукти попутникам у дорогу. Олена підійшла до жінки, яка на коробці, застеленій целофановим пакетом, продавала пиріжки. Олена нахилилася, щоб непомітно вкрасти. Дуже хотілося їсти, а грошей не було. Але вкрасти вдалося незграбно, і це помітила продавчиня пиріжків. Жінка хотіла вдарити дівчину, але побачивши її живіт, здивувалася.
Жадібно поїдаючи пиріжки, Олена розповіла незнайомій жінці все, що відбулося з нею за останні дні. Жінка жила одна і запропонувала Олені зупинитися у неї.
До пологів Олена продавала пиріжки на привокзальній площі. Вона постійно думала, що заробить грошей і поїде додому. Вона ще сподівалася на прощення батька і на те, що все налагодиться…
Проте в незнайомому їй місті довелося затриматися на довгі десять років.
Вона народила дочку. Бабусею дитині стала жінка, яка дала їй притулок. Бабуся займалася дитиною, а Олена заробляла. Спочатку була прибиральницею в магазині. Потім потрібно було замінити хвору продавчиню. Вона впоралася, і її перевели в продавці. Помітивши її старання і відповідальність, призначили старшим продавцем. Коли знесли магазин і поруч виріс гіпермаркет, вона працювала там. Поступово від старшого продавця, адміністратора й приймальника товарів, вона виросла в кар’єрному зростанні до начальника відділу. Зараз Олена займала посаду завідувачки кількома торговими відділами.
Після народження дочки вона дзвонила своїй матері – хотіла повернутися в рідний дім. Але мати просила її цього не робити. Батько викреслив дочку зі свого життя і чути нічого про неї не хотів.
Після смерті своєї рятівниці, яка заповіла їй свій дім, Олена дзвонила мамі. Вона потребувала допомоги, бо багато працювала, а дочка часто залишалася одна. “Матері було б непогано поїхати на час від тирана”, – так міркувала Олена. Але мати знову їй відмовила. Тому зв’язок між ними був перерваний на тривалий час. І ось цей дзвінок…
Довгі десять років вона чекала слів: “Пробач. Приїжджай” або просто “Повертайся, донечко!” Але тепер…Ось так…Навіщо тепер?
Що він хоче почути від неї? “Пробач, таточку, я була неправа”.
Образа і ненависть до батька притупилися з роками. Душа боліла від нерозуміння, небажання вислухати її, від того, що довелося страждати і часто наступати на горло своїм бажанням і гордості. Було дуже важко. Іноді опускалися руки і не хотілося жити…
Але тепер вона пишалася тим, що в місті її поважали, начальство прислухалося і враховувало її думку. Вона облаштувала дім у модному, сучасному стилі. Дочка навчається в престижній гімназії. У особистому житті все гаразд. Олені зробив пропозицію руки і серця її коханий.
“У мене все добре, – думала Олена. Хіба я стала б такою успішною і самостійною, якби батько не вигнав мене?.. Пробачити, попрощатися і забути. Забути для себе. Заради себе і свого майбутнього”…
Олена зателефонувала на роботу, пояснила ситуацію, що склалася, і пішла збирати валізу…