«Через курку я вигнала чоловіка і зовсім не шкодую»

Колись давно Оксана втомилася так, що аж руки тремтіли. Цілий ранок — прибирання, прання, розкидані іграшки, вимиті підлоги. І ось, нарешті, зазирнула у піч: курка з картоплею вже рум’янилася, розносячи по хаті запах, від якого аж слина йшла.

— Ще десяток хвилин, — пробурчала вона, поставив таймер і поспішила до ванної — встигну ще кахлі вичистити. Все йшло, як по маслу. Аж поки не гримнули двері.

— Мабуть, діти повернулися, — подумала Оксана, але на порозі стояв не син і не донька, а чоловік — Тарас, який зранку, за його словами, був «у майстерні».

— О, як же смачно пахне! — задоволено потер руки він. — Обожнюю твою курчатину!

— Поклич дітей, нехай ідуть вечеряти, — гукнула Оксана і повернулася до раковини.

За хвилину в хаті вже тупотіли босі дитячі ноги, хтось кидав кросівки, хтось голосно сміявся. Оксана почула сварку і вийшла, не дочекавшись таймера.

— Що сталося? — спитала, стоячи у гумових рукавичках.

— Я хочу ніжку! — скрикнула десятирічна Мар’яна.

— Я теж! — у тон їй закричав восьмирічний Богдан.

— Адже їх дві, — розвела руками Оксана.

— Ні! Лишилася тільки одна! — Мар’яна тупнула ногою.

Жінка підійшла до столу. Справді — половину курки зникла. Залишилися грудинка й один шматочок картоплі.

— А де тато?

— Пішов. Забрав півкурчати і пішов, — буркнув син.

Оксана схопила телефон, подзвонила — Тарас не відповів. Виринувши з хати, вона бігцем кинулася на подвір’я. Все в ній кипіло: знову! Він ізнову забрав краще. Тільки тепер — не собі, а своїй банді. Це вже не було звичайною жадібністю — це була зрада родинному вогнищу.

Біля дитячого майданчика, на лавці, сидів Тарас з товаришами. У руках — пиво, на колінах — та сама курка. Сміялися, їли, облизували пальці.

— Не занадто?! — підбігла Оксана, очі палали.

— Іди додому, потім поговоримо, — сипнув Тарас, кинувши погляд на «парубків».

— Ні, говоритимемо зараз! Ти вкрав їжу, яку я готувала своїм дітям! Тобі не соромно? Тобі мало, що завжди забираєш собі найкраще — тепер ще й годуєш гостей тим, що не твоє?

— Іди, поки я стримуюся, — різко відповів він, схопивши її за лікоть.

— Ти що робиш?! — Оксана рвонулася. — Ти не просто егоїст, ти злодій, Тарасе. Злодій, що краде їжу у власних дітей і годує пияків.

— Годі істерики, Оксанко, — він злівся, почуваючись приниженим перед друзями. — Це ж разовий випадок.

— Разовий? А фрукти? А ікра від мами, яку ти з’їв за день? А шашлик, де дітям лишив підгорілі обрізки, а собі взяв соковиті шматки?

Оксана розвернулася й пішла.

Ввечері, коли він повернувся, вона стояла біля вікна.

— Ти б себе побачила збоку, — сміявся Тарас. — «Розлучення через курку». Я б тебе до ток-шоу запросив.

— Подаю на розлучення, — холодно відповіла Оксана. — Ти навіть зараз не зрозумів чого. Не через курку. Через твою скотину, жадібність і те, що ти ні про кого, крім себе, не думаєш.

— Куди я піду? — фуркнув він. — Ти навіть не смішна.

— До своєї мамусі. Та сама, що навчила тебе, що все краще — тобі. Нехай тепер і ділиться з тобою.

Тарас пішов, думаючи, що Оксана жартує. Але наступного дня вона справді подала заяву. Він оселився у матері.

А за два тижніЧерез місяць Тарас прийшов з повинною, але Оксана лише знизала плечима і сказала: “Спізнився, як завжди”.