Чоловік із новою обраницею

Оля прискіпливо оглядала свій наряд… Біле плаття, куплене за копійки в поспіху на розпродажі, здавалося якимось занадто простим. Мереживо, яке вона так ретельно вибирала, але все одно погано роздивилася, зараз виглядало трохи дешево.

“Та й добре, — подумала вона. — Аби лише Юркові подобалось”. Вона зітхнула. У цьому платті вона вийде заміж. Юрко… Він був її мрією, її любов’ю з першого погляду. Хоча, якщо бути чесною, образ принца на білому коні він точно не уособлював. Швидше, це був такий… відважний козак з кужелем непокірних русявих кучерів, широкими плечима й бешкетним поглядом блакитних очей.

Оля знала, вона вірила, що любов до неї прийде саме так. Раптово. З першого погляду. Як у романах. На менше вона не погоджувалась.

Задзвенів телефон, повертаючи Олю з думок у реальність. Звичайно, це дзвонить мама, знову буде умовляти Олю все скасувати.

“Оленко, золотце моє, послухай мене, послухай тих, хто прожив більше твого!” — звичайно, мама плакала, мабуть, уже цілий тиждень. — “Яке весілля через місяць після знайомства? Ви ж зовсім не знаєте одне одного!”

Скільки можна повторювати одне й те саме?

“Для справжньої любові більше й не треба, — мрійливо промовила Оля. — Я тобі вже тисячу разів пояснювала. Це любов з першого погляду! Як у кіно!”

“У кіно, Оленко, показують казки! — парирувала мама. — А в казках пишуть, що після весілля ‘жили вони довго й щасливо’. І завіса! І більше ні-чо-го не розповідають. А в житті після ‘довго й щасливо’ настають сімейні будні, де у вас буде робота, рахунки, діти… Ти хоча б дізналася, де він працює? Чим взагалі займається? Які в нього плани на майбутнє?”

Оля не знала, що відповісти мамі. Вони з Юрком якось не говорили про це. Уся їхня спілУсі їхні розмови зводилися лише до захоплених визнань у коханні, а тепер Оля зрозуміла, що справжнє щастя — це не поспішний шлюб, а вибір, зроблений із розумом і серцем.