Чиста тарілка – три дні терпіння закончились миттям посуду.

Василь мив посуду. Три дні терпів, але вже ні чашки, ні тарілки чистої не залишилося. Тому, повернувшись з роботи, навіть не переодягнувся. Натягнув фартух і взявся до справи. Ще й варто було б борщу зварити, бо вже й забув, який він на смак… Залишки їжі так присохли до тарілок, що треба було замочувати. А чашок із-під кави штук десять. Невже не можна за собою по одній мити? Різкий ком у горлі підступив. Хотілося їсти, а в холодильнику – миша повісилась. І раптом так запахли Василю Ганнини пиріжки. В їхньому домі завжди пахло випічкою, бо дружина дуже любила готувати. Тільки-но повернеться з роботи, а вже з кухні пахне корицею. Або ваніллю. Вже міксер гуде, духовка гріється…

А це теперішній Василь так тепло згадує дружину. Тодішньому ж Василю здавалося, що вона, окрім кухні та дітей (робота не рахувалась), нічого не бачить. Вічно у неї то прання, то миття вікон, то чистка килимів. А з літа до осені кухня взагалі перетворювалася на консервний цех. Василь не встигав банки у льох виносити.

Одного такого вечора він прийшов з роботи, на порозі кухні у Ганни, як завжди, щось варилось-парилось, а вона, сидячи на краєчку стола – мала таку погану звичку, чистила яблука і дивилася по телевізору якийсь концерт.
– Я розлучаюся з тобою, – сказав Василь дивно спокійно, навіть не привітавшись.
Дружина здригнулася, але не обернулася.
– У мене інша жінка, – пояснив. – Я люблю її і більше не можу тебе обманювати.
Ганна відклала ніж, повільно повернула до чоловіка своє розпашіле від пари і почутої новини обличчя і покірно, тихо сказала:
– Візьми один рулет, бо ми стільки не з’їмо.
Василь, звісно, того рулета не взяв, хоча дуже любив: з маком та горіхами… Він зібрав найнеобхідніші речі і пішов до жінки, яка була зовсім не схожа на його Ганну. Вона ніколи не носила, як Ганна, джинсів – тільки короткі сукні та спіднички. Не носила кросівок, лише взуття на підборах. Вона могла сказати, що йде до салону краси, таким тоном, наче на важливу ділову зустріч. І весь світ мусив чекати.

А Ганна ніколи не ходила в салони. Не любила блукати по магазинах, ринках. Якщо треба було щось купити, складала список, йшла і незабаром поверталася з сумками. Вона не читала глянцеві журнали для жінок, не пила кави, не фарбувала волосся, не займалася фітнесом. Але завжди була красивою, доглянутою, стрункою. В узьких джинсах і коротких кофтинках, із косою-«колоском» виглядала старшокласницею.

Василю ж хотілося бачити поряд із собою справжню жінку. От і знайшов собі Оксану. Тепер сам прасує сорочки, готує їжу, миє посуд. І сняться йому ночами Ганнині рулети і ватрушки. І пахнуть ті сни ваніллю, і віддзвонюють у голові Ганниним сміхом…

Привівши кухню до ладу, Василь пішов до кімнати. На дивані лежала взута Оксана, граційно спершись на лікті. Перед нею лежав журнал, а на столику збоку стояло ще три чашки з-під кави.
– Який же ти молодець, мій зайчику. І що б я без тебе робила? – защебетала дружина, простягуючи до чоловіка руки. – А я тільки від манікюрниці. Так втомилася! Дивись: класні нігті? Як свої, правда? Іди, мій пупсику, я тебе обійму…

Василя почало нудити. «Мабуть, від голоду», – подумав він і пішов на кухню чистити картоплю.