Connect with us

З життя

Дайте шанс бездомній дитині, і вона стане студентом!

Published

on

Щасливець! Дав шанс бездомній дитині… Сьогодні він студент!

Кілька років тому, одного осіннього вечора, я повертався додому. Надворі було досить холодно, і я кутався в своєму пальто. На вулицях було безлюдно, бо вже було пізно.

За дві вулиці від мого будинку з темряви з’явився силует, який загородив мені шлях.

Це був худий хлопчик, вдягнений лише в сорочку, і тримав у руках ніж, тремтячи — я не знав, чи від холоду, чи від страху. Він попросив мій гаманець, і я віддав йому його. Потім зняв пальто і також простягнув йому.

Хлопець збентежився і запитав, чому я так роблю. Я відповів, що якщо він звернувся до такого, значить, у нього немає іншого вибору.

Хлопчик заплакав, і я зрозумів, що, хоч він і високий для свого віку, йому не більше 15 років. Я запропонував йому піти зі мною додому і випити чаю.

Він поглянув на мене з недовірою, але все ж пішов.

Тоді я жив сам. Моя дружина покинула мене заради того, хто заробляв набагато більше.

Вона так і не народила мені сина, якого я хотів. Ми з незнайомим хлопцем зайшли до мого дому, і він почав з цікавістю розглядати мою вітальню.

Щасливі!

Він сказав, що ніколи не бачив стільки книг. Запитав, чи я всі їх прочитав, і не повірив, коли я відповів “так”.

Я сказав йому, що якщо хоче, може вибрати собі якусь. Він відповів, що ніколи в житті не прочитав жодної. Потім розповів, що у нього немає дому.

Виріс на вулиці і вчився лише до 4 класу. Коли його мати померла, намагалися влаштувати його в притулок, але він утік. Відтоді виживав сам. Коли я запитав про його батька, він замовк.

Того ж вечора я запросив його залишитися в мене на ніч.

Я відчув таку жалість до цієї бездомної дитини, що до ранку вже вирішив залишити його жити у себе та повернути до школи.

Я був переконаний, що якщо дам йому шанс, то врятую його заблудлу душу. І не помилився.

Сьогодні Іван студент.

Він навчається і працює, сам оплачує свої семестрові збори. Не хоче бути мені тягарем.

Я знаю, що коли він закінчить освіту, знайде хорошу роботу і одного дня створить сім’ю.

А я завжди його підтримуватиму.

І хоча я не його батько за документами, він називає мене “татом”.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 × 4 =

Також цікаво:

CZ7 хвилин ago

Tajemství za koupelnovými dveřmi na Vinohradech

Poprvé jsem si to všimla, když naše sedmiletá Anička přestala navazovat oční kontakt, kdykoli se s Petrem vrátili z večerní...

CZ19 хвилин ago

Vánoční večeře, kterou má dcera nechtěla vařit

Jmenuji se Jarmila a je mi sedmdesát jedna let. Žiju v Olomouci, v témže cihlovém domku na Hodolanech, kde jsem...

CZ24 хвилини ago

Dvě ruce, které jsem se bála pochopit

Pokaždé, když jsem otevřela dveře tátova pokoje, zahlédla jsem ty samé prsty mizející pod dekou — a pak jsem jednoho...

CZ37 хвилин ago

Manžel pod cizí jménou v mobilu

Petra zahlédla jeho auto před domem kolegyně a nespustila jedinou slzu. Co udělala potom, bylo mnohem horší pro něj i...

CZ37 хвилин ago

Dveře, za kterými se rozhodlo o dvou životech

Jmenuju se Petra Hrubá, dvacet šest let pracuju jako noční vrátná v jednom z panelových domů na Jižním Městě v...

HE2 години ago

המזל”ט של בן אדר

ים התיכון היה אפור בשקיעה כשרונית כהן יצאה מהמונית ליד מלון דיוויד אינטרקונטיננטל בתל אביב, והבטיחה לעצמה שהערב הזה יחתום...

CZ5 години ago

Dva roky do penze – a zlatý retrívr, co nejde od hrobu

Jana Veselá stála v kuchyni jejich řadovky v Ostravě-Porubě a krájela papriku na večeři, když Zdeněk přišel s novinou, která...

CZ5 години ago

Pán Dvořák a křídy, které rozdělily dům

Svítání na Žarošické bylo šedé a vlhké, a první věc, kterou jsem to ráno ucítil, nebyla vůně kávy, ale podrážka...