Добре живете – допомагайте рідним!

— Софійко, ти вдома?

— Ні, лише підходжу. Що сталося?

— Потрібно поговорити. Коли можеш бути?

— Десь через півгодини. А що трапилося, мамо?

— Потім дізнаєшся.

Такий діалог відбувся між Софією та її мамою Валентиною Романівною.

Не встигла Софія переодягтися та розібрати покупки, як у двері подзвонили.

— Мамо, що трапилося?

Валентина Романівна оглянула квартиру з підозрою й пройшла всередину.

— Дивлюся, новий телевізор купили.

— Так.

— Добре живете, — сказала мати та пройшла на кухню.

— Чай, каву?

— Не потрібно. Я по справі.

У той момент Валентина Романівна побачила дорогий сирокопчений ковбасу і купу фруктів.

— Кажу ж, заможно живете. Дивись, скільки всього накупила.

— Так, мамо. Можемо собі дозволити.

— Справді, ми з батьком усе життя працювали на заводі, а ви, бачте, бізнес маєте. Пощастило вам!

Так, у Софії та її чоловіка Павла був власний бізнес, який вони збудували самостійно з нуля. Ніхто їм не допомагав і не давав коштів на початкові внески.

Усього вони досягли своєю працею. Ризикнули й узяли кредит. Було ж ризиковано прогоріти й залишитися з боргами. У той момент молоду сім’ю ніхто не підтримав. А потім почали дорікати, що живуть вони краще, ніж інші члени родини.

З настрою матері Софія чудово розуміла, що не варто зараз чекати нічого доброго. Або це чергове прохання, або претензія.

— Я хотіла про таке поговорити. Твоя сестра Ганна вже кілька місяців за копійки працює. Ну, ти знаєш, що вона консультантом працює.

— Так, знаю, — кивнула Софія.

— Я подумала, було б добре, якби ти взяла її до своєї компанії.

— У якому сенсі? — здивувалася Софія.

— Прямо. Вам же потрібні працівники?

— Ні, штат уже укомплектований.

Валентина Романівна докірливо поглянула на доньку.

— Тобто зовсім немає місць?

— Кажу ж, у нас немає відкритих вакансій.

Але матір цей аргумент ніяк не зупиняв, і вона продовжувала наполягати.

— Знаєш, а в мене таке враження складається, що ти просто не хочеш допомагати своїй сестрі. Тому шукаєш чергові відмовки.

Софія прекрасно розуміла, чому мати розпочала цю розмову. Втім, це було не дивно й траплялося вже не вперше.

З дитинства так сталося, що Ганну, як молодшу доньку, Валентина Романівна любила більше. Тож і намагалася давати їй усе найкраще.

От Ганна звикла, що їй завжди все дають. На відміну від Софії, яка старалася сама на все заробити й прагнула кращого життя.

Поки батьки працювали, молодшу сестру й палками на роботу не загнати було. А потім довелося, бо на одну пенсію особливо не по живеш.

Без освіти й досвіду роботи їй особливо ніде не раділи. На відміну від Софії, яка працювала з 18 років і паралельно отримувала вищу освіту.

Поступово вона йшла до того, щоб відкрити спільно з чоловіком власний бізнес і жити в своє задоволення. А Ганну все й далі нічого не влаштовувало. Проте змінювати самій нічого не хотілося.

Набагато краще, якщо хтось інший за неї це зробить. Наприклад, мати або сестра. І Валентина Романівна далеко не відійшла. Бо вважала, що Софія зобов’язана допомагати своїй молодшій сестрі. Тому продовжувала стояти на своєму.

— Мамо, я ж тобі вже все пояснила.

— Справді. Вам легше взяти на роботу чужих людей, ніж допомогти своїм.

Але у Софії та Павла було одне правило, якого вони дотримувалися — не брати на роботу родичів та знайомих. Чому? Бо вони починають ухилятися й нагліти.

Таку помилку вони вже раз зробили й після цього зареклися так не робити. Зрештою, не можна плутати бізнес і дружні стосунки. Те ж саме стосується й родичів.

Але це була не єдина причина, чому Софія не хотіла допомагати своїй сестрі. Насправді з самого початку у них складалися зовсім не найкращі відносини.

Можна навіть сказати, що з дитинства вони не могли терпіти одна одну. Основу було закладено в той момент, коли мати почала розділяти їх і весь час виділяти Ганну.

Втім, що ж вона, власне кажучи, очікувала при такому ставленні до старшої доньки?

— Мамо, я сказала, що допомогти не зможу. Нікого звільняти я не збираюся і брати на роботу Ганну також.

— Егоїстка ти, слів немає! Втім, що з вас узяти. Ви ж забезпечені й нас, простих людей, не зрозумієте.

Валентина Романівна розвернулася й пішла до виходу. Однак, незважаючи на прояв характеру й образу, сумку з покупками вона взяла.

Софія не стала її зупиняти, тому що прекрасно розуміла, що немає жодного сенсу це робити. Тим більше, такий крок мати розцінила б як слабкість.

Увечері додому повернувся Павло й по вигляду дружини зрозумів, що вона плакала.

— Софіє, що сталося?

— Мама приходила.

— Зрозуміло. Черговий раз за сестру просила?

— Так.

Павло міцно обійняв Софію, показуючи, що підтримує її.

— Сподіваюся, ти не взяла її слова близько до серця?

— Ні, я вже давно звикла до її витівок, — похитала головою Софія.

— Це правильно. Ти ж сама прекрасно розумієш, що варто один раз піти на поступки, як тут же на шию сядуть.

— Так, знаю, але все ж таки прикро.

Тут пролунав телефонний дзвінок, і на екрані відобразився номер Ганни.

— Слухаю, — байдужим голосом відповіла вона.

— Я ось не розумію, невже тобі настільки шкода?

— У якому сенсі? Ганно, ти про що?

Спочатку Софія подумала, що мова про роботу, але потім усе виявилося зовсім інакше.

— Я бачила, що мати сирокопчену ковбасу і фрукти принесла. Чому ти дала так мало? Могла б і більше дати. Зрештою, ви добре заробляєте.

Софія важко зітхнула і потім відповіла:

— А чого ти взагалі вирішила, що я тобі щось повинна?

— Бо я твоя сестра і ти повинна мені допомагати.

— Ні, дорога моя. Я тобі нічого не винна. Як і ти мені. Кожен із нас живе своїм життям і за своїми засобами. Хочеш жити краще — йди та шукай можливість. Не треба чекати чужих подачок.

Вона думала, що після такого Ганна точно розсердиться й покладе трубку, але вона знайшла, що відповісти.

— Звісно, тобі легко міркувати, коли є свій бізнес і все готове. А мені як?

— Так візьми й створюй свій, в чому питання? Давай, починай!

Софія більше не хотіла чути докори на свою адресу. Вона прекрасно розуміла, що сестра і мати невиправні. Доводити їм свою правоту — собі дорожче.

Дійсно, треба цінувати тих, хто цінує тебе, і не старатися догодити комусь лише тому, що це твій родич.