Доля моя – бути самотнім і сумним на свята

На мою долю випало залишатися самотнім і сумним під час Різдва та Нового року

У мене є друг, з яким ми знайомі з дитинства. Його звуть Олег. Ми навчалися в одній школі, а потім життя розвело нас по різних шляхах, але зв’язок ми не втратили.

Олег – людина замкнута, не любить великі компанії, не ходить у гості і ніколи не запрошує до себе.

Кожного року, коли наближаються свята, я запрошую його до нас – зустріти Різдво за спільним столом, підняти келихи під бій курантів на Новий рік. Але він завжди ввічливо відмовляється.

— Це не мої свята, — каже він. — Я не відчуваю в них нічого радісного.

Мені було важко зрозуміти, як можна не любити Новий рік – час чудес, подарунків, сміху, зустрічей з близькими.

Але одного разу, після довгих років мовчання, він розповів мені правду.

Правду, яку він намагався заглушити багато років.

Дитинство, просякнуте страхом і алкоголем
У дитинстві Олег не знав, що таке затишні сімейні свята.

Його батько пив.

Ні, він не був просто п’ючим, який увечері пропускав чарку-другу. Він був алкоголіком, людиною, яка витрачала всі гроші на спиртне, яка поверталася додому пізно і в будь-який день, навіть у святковий вечір чи напередодні Різдва, починала знущатися зі своєї родини.

Кожен вечір перетворювався на тортури.

— Вставайте! — командував він, заходячи до хати. — Ви повинні бачити, як господар дому вечеряє!

Олег і його мати вставали й стояли біля столу, доки батько з важливим виглядом їв свою вечерю.

А потім починав свою улюблену промову:

— Гроші – це пил! Вони потрібні, щоб насолоджуватися! Яке нове взуття?! Які книжки?! Ти й так до школи ходиш, доволі марнування на всілякі дурниці!

Він витрачав усе до останньої копійки.

Коли не залишалось нічого, він переходив до наступного етапу:

— Давай сюди, що ховаєш! Я знаю, у тебе є!

Мати Олега намагалася відкладати гроші – на зошити синові, на їжу, на невеличкий подарунок на Новий рік.

Але він забирав все.

Він пив, доки не пропивав усе до останньої копійки.

Різдво без дива, Новий рік без надії
Кожне свято вдома у Олега виглядало однаково.

На столі – трішки сушених яблук, кілька бутербродів, банка солених огірків.

Мати й син сиділи в тиші.

Вони чекали.

Чекали, що може батько повернеться тверезим.

Що раптом принесе щось до святкового столу.

Що можливо скаже: «З Різдвом» або «З Новим роком».

Але він повертався пізно.

Завжди п’яний.

Завжди з запахом алкоголю.

Завжди з порожніми кишенями.

Все, що було в конверті з новорічною премією, він залишав у барі.

Так тривало рік за роком.

І коли він помер, нічого не змінилося.

Самотня людина з важким серцем
Коли Олега не стало, мати прожила ще кілька років.

А потім пішла і вона.

Він залишився один.

І зрозумів, що не хоче сім’ї.

Не хоче свят.

Не хоче жодного веселощів.

Він не хотів повторити долю свого батька.

Не хотів стати людиною, яка зіпсує комусь життя.

Кожного року, коли всі накривали столи, діставали келихи, обмінювалися подарунками, Олег йшов.

Брав квиток до іншого міста, знімав готельний номер і сидів у номері один.

Або їхав у гори, де можна було слухати потріскування дров у каміні і дивитися у вогонь.

Там, біля багаття, він знаходив тепло, якого не знав у дитинстві.

Там, в самотності, він відчував себе хоч трохи вільним.

Лише там він міг дихати.