Донька, я твою весільну сукню сусідам віддала, їм справді потрібно було…

На дивані сиділа Анна і розглядала сімейний фотоальбом. Її чоловік, Микола, зайшов до кімнати і всміхнувся.

— Коко, ти пам’ятаєш, що в суботу у нас річниця? Десять років разом, просто не віриться! Наче щойно наше весілля було. Озирнемося, а вже й двадцять років мине.

Коля обійняв Анну. Його Анюточка з роками стала ще гарнішою. Двоє прекрасних дітей — син та дочка, дім — повен достатку. Що ще потрібно для щастя? Є будинок, гарна машина, залишилось ще лише влітку на море з’їздити.

— Ой, Коль, щось мені не добре, піду приляжу.

— Звісно, моя хороша, відпочинь.

Наступного дня Анна залишилася вдома. На роботу вона не пішла, почувалася дуже слабкою. Лікаря вирішила не викликати, надіючись, що все минеться, якщо відлежиться.

Увечері Коля з тривогою поглядав на дружину, думаючи, що могло з нею статися. Вона ж не перевантажувалася, з чого б це так ослабла?

Минуло два дні, а самопочуття Анни не покращилось. Микола викликав лікаря додому.

— Усе добре з вашою дружиною, жодних проблем не виявлено. Здайте аналізи, можливо, вони щось покажуть.

Аналізи були ідеальними. Але Аня почувалася ще гірше.

— Анюточка, може, я відвезу тебе до мами у село, — запропонував Микола. — Там свіже повітря, молоко, рідні місця. Я з дітьми впораюсь, а ти відпочинеш. У тебе ж відпустка скоро.

Анна з радістю погодилася. Вона давно не була у мами, дуже скучила. Дорогою до села Анна заснула.

Мама зустріла доньку і зятя гарячими пиріжками та свіжим молоком.

— Ой, доню, ти ж зовсім поблідніла.

Анна розбирала речі і складала їх у шафу.

— Щось не так, мамо. Сама не розумію, що зі мною відбувається. Лікарі кажуть, що здорова, а мені щодня все гірше. Ой, а куди поділася моя весільна сукня? Вона ж завжди тут висіла.

— Доню, мушу тобі дещо сказати…

Мама зітхнула і, опустивши очі, почала розповідати.

— Та тут сусідів нещастя спіткало. Люсю Косовську, пам’ятаєш її? Молоденька дівчина. Вона захворіла перед самісіньким весіллям, лікарі не розуміли, що з нею, і вона… відійшла. Весілля так і не відбулося. Наречений та її батьки в такому розпачі були. Почали шукати сукню, щоб похоронити її, адже вона залишилася нареченою.

Поїхали до міста, а магазин виявився зачиненим, купити було ніде. Ну я і запропонувала твою весільну сукню… Вона у мене вже десять років у шафі висіла, пилом припадала. Викинути шкода, а тут, ніби людям допомогла. Вони були дуже вдячні.

— Мамо, ну як ти могла так вчинити, не запитавши мене? Мені шкода дівчини, але я б ніколи не дозволила віддати сукню!

— Пробач мені, доню…

Пізніше мама Анни звернулася за порадою до баби Ганни, знахарки в селі.

— Бабо Ганно, мені потрібна твоя допомога. Донька моя занедужала, лікарі нічого зрозуміти не можуть, а я тут згадала, що її весільну сукню віддала Люсі Косовській. У ній її і поховали. От думаю, може, це якось пов’язано?

Баба Ганна насупилася.

— Семенівно, що ж ти наробила! Не можна було віддавати доччине плаття. Це її оберіг, її сила. Порушила ти щось важливе.

— Ой, бабо Ганно, натворила я! Допоможи, рідненька, не знаю, що тепер робити! — благала мати Анни.

— Хай твоя донька ходить до церкви і замовляє Сорокоуст за Люсю. І нікому не віддавайте тепер його, — строго сказала баба Ганна.

— Анютка, донечко, потрібно зробити те, що баба Ганна сказала. Може, допоможе? — попросила мати.

— Добре. Завтра піду до церкви і на могилу до Люсі. Але ти підеш зі мною, я надто слабка, — відповіла Анна.

У церкві потріскували свічки, лунали красиві голоси співців. Анна з мамою довго молилися, а потім вирушили на кладовище.

Анна купила великий букет білих троянд.

— Мамо, почекай тут, я хочу побути сама, — тихо сказала вона.

Анна довго стояла на могилі Люсі, шепочучи якісь слова. Потім акуратно поставила квіти у вазу, постояла ще трохи і повернулася до матері.

З кожним днем Анні ставало все краще. Через сорок днів вона повністю одужала.

На знак вдячності за зцілення вони з чоловіком вирішили обвінчатися у найближчій церкві.

Для цього Анна купила нову гарну весільну сукню. Саме в ній вони відсвяткували і срібне весілля через роки після цього.