Донька, я віддала твою весільну сукню сусідам, їм дуже потрібно було…

Доню, я твою весільну сукню сусідам віддала, бо їм потрібно було…
— Міша, ти пам’ятаєш, що в суботу у нас річниця? Десять років родинного життя, просто неймовірно! Здається, ще зовсім недавно було наше весілля. Не встигнемо озирнутися, як вже двадцять років пролетить.
Міша усміхнувся і обійняв дружину. Його Вероніка стала ще красивішою з роками. Двоє дітей — син і донька, дім — повна чаша. Що ще потрібно для щастя? Будинок збудований, автомобіль хороший, ще б тільки у відпустку на море з’їздити.
— Ой, Міш, щось мені нехороше, піду приляжу.
— Звісно, моя хороша, відпочинь.
Наступного дня Віра залишилася вдома. На роботу вона не пішла, відчувала сильну слабкість. Лікаря викликати не стала, сподіваючись, що відлежиться і все минеться.
Увечері Міша з тривогою дивився на дружину, розмірковуючи, що з нею могло статися. Вона не перевтомлювалася, з чого раптом така слабкість?
Минуло два дні, а стан Віри не покращився. Міша викликав лікаря додому.
— Усе в порядку з вашою дружиною, ніяких проблем не виявлено. Здайте аналізи, можливо, вони щось покажуть.
Аналізи виявилися ідеальними. Але Вірі ставало все гірше.
— Віронька, а давай я відвезу тебе до мами в село, — запропонував Міша. — Там свіже повітря, молоко, рідні місця. Я з дітьми впораюся, а ти відпочинеш. У тебе якраз відпустка.
Віра з радістю погодилася. Вона давно не була у мами, дуже сумувала. Усю дорогу до села Віра проспала.
Мама зустріла доньку та зятя гарячими пирогами і парним молоком.
— Ой, доню, та на тобі лиця немає.
Віра розбирала речі та розкладала їх у шафу.
— Та щось не те, мамо. Сама не розумію, що зі мною відбувається. Лікарі кажуть, що здорова, а я з кожним днем все гірше. Ой, а куди поділася моя весільна сукня? Вона ж завжди тут висіла.
— Доню, мені потрібно дещо тобі сказати…
Мама зітхнула та, опустивши очі, почала розповідати.
— Тут недавно у сусідів нещастя сталося. Люся Головіна, пам’ятаєш її? Молоденька дівчина. Вона захворіла перед самим весіллям, лікарі не змогли зрозуміти, що з нею, і вона… пішла. Весілля так і не відбулося. Наречений і її батьки в такому горі були. Почали вони шукати сукню, щоб поховати її, адже вона нареченою залишилася.
Вони поїхали в місто, а магазин виявився закритим, купити було ніде. Ну я й запропонувала твою весільну сукню… А що, вона у мене вже десять років у шафі висіла, пилом покривалася. Викинути шкода, а тут людей виручила. Вони були так вдячні.
— Мамо, ну як ти могла так вчинити, не спитавши мене? Мені шкода дівчину, звісно, але я б ніколи не дозволила віддати сукню!
— Пробач мене, доню…
Пізніше мама Віри звернулася за порадою до баби Марії, знахарки в селі.
— Бабо Марія, мені потрібна твоя допомога. Донька моя захворіла, лікарі нічого зрозуміти не можуть, а я тут згадала, що її весільну сукню віддала Люсі Головіній. В ній її й поховали. Ось думаю, може, це якось пов’язано?
Баба Марія нахмурилась.
— Семенівна, що ж ти наробила! Не можна було віддавати доньчину сукню. Це її оберіг, її сила. Порушила ти щось важливе.
— Ох, бабо Маріє, натворила я діл! Допоможи, рідненька, не знаю, що тепер робити! — благала мати Віри.
— Нехай твоя донька ходить до церкви та замовляє Сорокоуст по Настуні. І нікому не віддавайте його потім, — строго сказала баба Марія.
— Віронька, донечко, треба зробити те, що баба Марія сказала. Раптом допоможе? — попросила мати.
— Добре. Завтра піду до церкви і на могилу до Настусі. Але ти підеш зі мною, я занадто слабка, — відповіла Віра.
У церкві тріщали свічки, лунав гарний спів хору. Віра з матір’ю довго молилися, а потім вирушили на кладовище.
Віра купила великий букет білих троянд.
— Мам, почекай тут, я хочу побути одна, — тихо сказала вона.
Віра довго стояла біля могили Настусі, шепочучи якісь слова. Потім обережно поставила квіти у вазу, постояла ще трохи і повернулася до матері.
З кожним днем Вірі ставало все краще. Через сорок днів вона повністю одужала.
На знак вдячності за зцілення вони з чоловіком вирішили обвінчатися в найближчій церкві.
Для цього Віра купила нову красиву весільну сукню. Саме в ній вони потім святкували і срібне весілля через роки.