Дзвінок порушив тишу: Марія відклала в’язання і підняла слухавку.

Звінок пролунав о десятій ранку. Оксана Петрівна відклала в’язання і підняла слухавку.
— Ваш онук щойно потрапив у серйозну ДТП. Він винен, — швидко пояснював незнайомий голос. — Розбита дорога іномарка, є постраждалі, а це від трьох до п’яти років ув’язнення… Щоб допомогти онукові уникнути в’язниці, доведеться заплатити!
— Скільки потрібно?
— Двісті тисяч гривень! — категорично заявили на тому кінці дроту. — Готуйте гроші, зараз до вас підійде наш чоловік! І про цей дзвінок нікому, інакше онук потрапить за ґрати!
— Але в мене вдома немає таких грошей, — схлипнула Оксана Петрівна. — Треба їхати в банк, а це на іншому кінці міста.
— Виходьте на вулицю, до будинку під’їдуть сріблясті «жигулі» і відвезуть туди, куди потрібно. І пам’ятайте — нікому ні слова! Це в інтересах вашого онука.
Проїхавши пів міста і зупинившись біля банку, водій приклав палець до губ.
Оксана Петрівна відповіла йому тим самим. Вона повернулася за півгодини:
— Пін-код від картки забула, — важко зітхнула вона. — На дачі потрібно перевірити. Він у мене там у зошиті записаний…
Дачу, що була за тридцять кілометрів від міста, Оксана Петрівна залишила з двома сумками картоплі та сіткою цибулі.
— Завантажуй у багажник і поїхали! — сказала вона водію, який вже занудьгував.
— У банк? — перепитав він.
— Додому, — кинула Оксана Петрівна. — Не з картоплею ж у банк їхати?! А дорогою біля супермаркету зупини, треба хліба і молока купити…
Водій насупився, але мовчав. Темніло. Парубок нервував, а Оксана Петрівна була спокійною як ніколи.
— Замість сидіти без діла, допоміг би бабусі, — зауважила вона, виходячи з машини. Шахрай покірно поплівся за нею на п’ятий поверх. А там його вже чекали співробітники поліції.
— А як же онук?! — розгубився затриманий.
— Немає у мене ніякого онука, — спокійно відповіла майже жертва шахрайства. — Як, втім, не було і ніякої ДТП з постраждалими. Я вас одразу викрила!
— А навіщо ж тоді в банк їздити?
— Щоб за квартиру та телефон заплатити.
— А на дачу?
— Щоб картоплю та цибулю додому перевезти, — пояснила Оксана Петрівна. — Іди-іди! Я тобі не бабуся з котом, а майор поліції у відставці!