Готуючи для кожного

Варити для всіх

– Я не планую великий ювілей, тому запрошую обмежену кількість гостей, – говорила Галина синові та невістці за вечерею.

– І скільки ж це? – запитав Петро, знаючи про любов матері до пишних свят.

– Точно буде двадцять три особи, а ще кілька під питанням, – спокійно відповіла літня жінка.

– Почекайте, – відразу зорієнтувалася Ольга. – Тобто ви вже всіх запросили, якщо точно знаєте, хто прийде, і ставите нас перед фактом?

– Ну, мені ж сімдесят років, це моя квартира, і я маю право запрошувати, кого хочу, – парирувала Галина. – Будуть тільки діти, внуки і рідні сестри з родинами. Я навіть сусідів і далеких родичів не запрошую.

– Але навіщо так метушитися і витрачати стільки грошей? – не розумів Петро. – У нас не така вже й велика квартира, щоб всіх вмістити, та й зараз доведеться купувати продукти, прибирати і все організовувати.

– Ну, жити у моїй квартирі вам нормально, а раз влаштувати свято для матері вже проблемно, – починала нарікати Галина. – Може, це мій останній ювілей, маю право сама вирішувати.

– Ти ж розумієш, що сама мати не впорається з підготовкою? – питав тоді Петро. – Катерина вже давно з нею у сварці, а Іра живе в іншому місті і точно не приїде на допомогу, тож все на тобі.

– Прекрасно, тобто я на тиждень стаю прислугою, – обурилася Ольга.

– Доводиться поважати матір, адже живемо в її квартирі, – нагадував Петро.

Ользі не хотілося нічого робити, але факт спільного проживання здавався вирішальним. Вона розуміла, що свекруха може не дати спокійного життя і витягне всі нерви. За два тижні до свята вона зробила генеральне прибирання у квартирі, все довела до ладу і перед самою подією вирішила тільки освіжити.

– Не подобається мені твоє меню, – казала Галина, дивлячись на записи невістки. – Тут мало м’ясних страв, і ці ваші модні бутерброди нікому не потрібні. Гості не повинні залишатися голодними.

– Але тут багато страв, все калорійне, і на це піде багато грошей і часу, – виправдовувалася Ольга.

– Додам щось ще сама, тоді вирішимо, – кривилася Галина.

Після її додавань список страв і витрат збільшився вдвічі. Частково Галина мала намір оплатити банкет сама, а решту розділити з сином та невісткою.

– По-перше, ми одна родина, це нормально, – рішуче заявила вона. – По-друге, я ще не вирішила нічого щодо квартири. Якщо вам залишу, все одно в плюсі будете, так що не завадило б трохи постаратися.

Оля намагалася стримуватися, щоб не образити чоловіка. Він покірно виконував забаганки матері. Вона не хотіла купувати все в одному торговому центрі, вважаючи це невигідним.

– Але ми витратимо бензин, час і сили, щоб купити масло в одному магазині, сметану на ринку, а яйця за містом, – не розуміла Ольга.

– Нічого страшного, – наполягала свекруха. – Хочу бути впевнена в якості продуктів, тому треба купувати там, де завжди беру.

Здоров’я і сил допомагати в приготуванні у Галини не було, але покупки вона контролювала і вимагала, щоб син її возив на машині. Петрові доводилося після роботи ходити з матір’ю по магазинах і слухати її повчання.

– Сподіваюся, у тебе є перевірений кондитер для замовлення торта? – цікавилася Галина у невістки.

– Думала, купимо готовий торт або тістечка, – розгубилася Ольга.

– Ну ясно, можна і корж в честь мого ювілейного дня народження купити, – артистично ображалася пенсіонерка. – Своїй матері ти таких номерів напевно не влаштовуєш.

– У моєї матері минулого року був ювілей, вона його взагалі не святкувала, – зізналася Оля. – Просто посиділи в сімейному колі.

– Ну, це ваше особисте діло, в кожній родині свої правила, – не здавалася Галина. – Ти прийшла в нашу, будь ласка, поважай правила.

Оля щиро намагалася догодити свекрусі. В перерві на роботі вибирала торти, після роботи заходила в магазин, бо завжди було потрібно щось докупити. Оскільки гостей запросили на суботу, вона взяла відгули з четверга, щоб встигнути все підготувати.

– Я так розумію, у вас совісті немає, – знову сердилася Галина. – Вадим чоловік, може не знати, але ти могла й сама мені допомогу запропонувати.

– Що не так? – намагалася зрозуміти Оля суть невдоволення.

– У мене буде свято, прийдуть гості, а я маю зустрічати їх у халаті й з пучком на голові?

Ользі довелося йти з нею за покупками й вибирати вбрання. Вона домовилася зі знайомою, яка обіцяла прийти додому й зробити іменинниці зачіску з макіяжем.

– Чому ти сьогодні запікаєш м’ясні рулети? – увірвалася Галина на кухню. – Свято післязавтра, і вони будуть не свіжі.

– Тому що завтра весь день зайнятий, і я фізично не встигну все приготувати, – пояснила Оля. – Плита і духовка будуть зайняті, а в мене лише дві руки.

– Вставай раніше і не прикидайся героїнею, – тиснула Галина.

– Я вже не можу мовчати, ви хочете, щоб я все зробила, – зізналася Оля. – Якщо вам не подобається, я нічого не робитиму.

– Як це? – вигукувала розлючена Галина.

– Ведіть своїх гостей у кафе або замовте доставку, – не стримувала себе Оля. – З мене вистачить невдоволення і звинувачень.

Повернувся з роботи Петро застав заплакану дружину і розлючену матір. Мати пила заспокійливе, звинуватила невістку в спробах зіпсувати їй свято.

– Дорога, прошу, давай завершимо розпочате, – благав Петро. – По суті, залишилося витримати все це і отримаємо спокій.

Ользі довелося поступитися заради спокою чоловіка. Вона провела всю п’ятницю на кухні, падаючи з ніг від втоми. У суботу, коли прийшли гості, усе було готово, квартира сяяла чистотою, і іменинниця в новому вбранні і з зачіскою приймала привітання.

– Усе приготовлено з любов’ю і в доброму настрої, – мило усміхалася Галина родичам.

– У вас, як завжди, смачно, красиво, оригінально, – сипали компліменти гості.

– Я дуже старалась, хоча деякі намагалися створювати проблеми, – відповідала іменинниця, окидаючи поглядом невістку і дочок.

За весь банкет Ольга майже не присідала, носилась із тарілками. У Петра не витримали нерви, і він змусив сестер допомагати їй.

– Я все ніяк не можу зрозуміти, ти героїня чи просто така дурна? – поцікавилась сестра Катерина.

– Що ти маєш на увазі? – не зрозуміла Оля.

– Ясно ж: мати з тебе мотузки крутить, і весь цей банкет за твій рахунок і твоїми силами, – відповіла вона.

– Не сип їй сіль на рани, – попросила Ірина. – Ти ж знаєш нашу матір, і чому ми з нею тримаємо дистанцію.

– Ювілей все-таки, повага, живемо разом, – розгубилася Ольга.

– Це наша мати, приїхали на свято лише зі страху, що воно може бути останнім, – продовжила Ірина. – Об’єктивно кажучи, вона важка людина, жити разом неможливо. І якщо думаєш, що залишить вам квартиру, навряд чи. Просто намагається тримати при собі і контролювати, ми це вже проходили.

Гості сиділи допізна, виголошували хвалебні промови, з’їли майже все зі столу і пішли, прихопивши гостинці у вигляді спеціально куплених тістечок на виніс. Після відходу останніх іменинниця пішла відпочивати, навіть не подякувавши синові та невістці за допомогу. Ольга сама мила посуд, лише під ранок відпочила. Але виспатися не змогла, бо о десятій ранку свекруха влетіла в кімнату з пропозицією піти за покупками, бо хоче витратити подаровані гроші.

– Я так більше не можу і не хочу, чуєш? – сказала Оля чоловікові. – Я нікуди не поїду, і мені все одно на її реакцію.

Петро теж не поїхав, а Галина образилася, потім влаштовувала концерти і всім розповідала, як її не цінують. Через два місяці Оля переконала чоловіка з’їхати на орендовану квартиру, щоб жити подалі від свекрухи. Вона не зрозуміла причини такого вчинку, далі лаяла невістку, «зіпсувала життя синові і зовсім не поважала». Себе Галина вважала досконалою матір’ю, яка виростила невдячних дітей.