Грошей нема, кредит майже в нуль, холодильник порожній

Грошей немає, навіть на кредитній картці з кредитних коштів залишилася всього одна гривня, холодильник порожній… А з трави на тебе дивляться два чудових, але дуже голодних ока. Як у такій ситуації вчинив би нормальний, звичайний чоловік? Хто ж його знає! Ірина ніколи не вважала себе звичайною, тому вибір перед нею не стояв. Яка різниця, як голодувати – разом чи окремо. Вдвох навіть якось веселіше, вдвох – завжди цікавіше.

Але кошеня дивилося, та в руки ніяк не давалося. Весь його вигляд говорив чітко і зрозуміло:
– Так, жінка… Руками мене не чіпай! А то знаю я вас – обмацаєте мене всю, а їсти не дасте. Ось сюди їжу насипай, ось сюди! Тут місце зручне, скільки можна мені вже біля нього крутитися?

Довелося Ірині за кошеням побігати. Обидві так запихкали… Маленька киця втомилася і все ж здалася:
– Гаразд, бери мене, я втомилася.

Кошеня в руках було майже невагомим. Воно зовсім нічого не важило – ніби всередині яскравої, пухнастої шубки нічого й не було. І на чому тільки котяча душа трималася? Виключно на силі кошачого духу і бажання жити – тому що вже два дні кошеняті взагалі нічого не перепадало. Та й до цього він теж не сказати, щоб особливо ситно жив.

Засохлий шматочок піци, половинка котлети, та паличка з залишками морозива облизаного. Ось і все, що здобув за кілька днів, залишившись без мами, маленький, голодний котик.

Ірина несла кицю і розмірковувала. Голод, це, звісно, іноді добре, їй би це для фігури не завадило. Але дитину ж треба годувати! І вона вирішила відкинути до біса гордість. Ця гордість їй дуже заважала жити. Виключно через гордість вона не стала ділити з чоловіком нажите спільно помешкання. А адже це він усі два роки подружнього життя їй зраджував!

Через цю гордість не прийняла допомогу матері і батька. І ця гордість погнала її в зовсім чуже місто. До міста, в якому вона опинилася зовсім одна – без рідних, без друзів і без грошей. Але заради кошеняти Ірина забула про свою гордість.

Зайшла в магазинчик, маленький, поруч з домом. Там стояв натовп: трохи підпилий чоловічок, молода сімейна пара та літня жінка.

– Добрий день, – звернулася Ірина до продавця. – Ви мене знаєте, я в третьому під’їзді живу. Не дасте мені в борг пару пакетиків вологого корму? Я віддам за кілька днів, у мене зараз ані копійки. А з зарплати одразу поверну… Ось, підібрала кошеня, а годувати зовсім нічим.

Трохи підпилий чоловічок подивився на Ірину важким, вельми невдоволеним поглядом.

– Пару пакетиків? Не вигадуй! Хіба цим кошеня прогодуєш? Яловичину треба брати! Ось той шматок зважте для мене. І тріску ще, два хвости. Скільки з мене?

Розплатився і простяг пакет Ірині:
– На, годуй своє пухнасте обличчя. А то – два пакетики, два пакетики. Ех, жінки-жінки…

Проворчав і пішов.

– Дочко, візьми молочка.

До Ірини підійшла літня жінка і простягнула літрову упаковку:
– Кошеня малееееньке, вони це люблять. Бери-бери, для маленького не шкода.

Зітхнула співчутливо і теж пішла. Молода пара переглянулася, вони зрозуміли один одного без слів. Дівчина підійшла до прилавку:

– Дайте нам корм для кошенят 10 пакетиків, хліб, рис і кефір.

Як ви зрозуміли, це теж дісталося Ірині. Як же їй було незручно перед людьми, але всі вони давали їй продукти самі, від чистого серця.

Ірина несла кошеня і продукти додому. Кошеня пищало і намагалося прорватися до пакету. Аромат свіжого м’яса зводив малишку з розуму. А Ірина ніяк не могла зрозуміти… Як це так? Окремо їм двом було погано і безпросвітно. Ірина тільки-но змогла влаштуватися на роботу, і перша зарплата буде лише наприкінці цього тижня.

Кошеня теж – кілька днів бігав голодним. Але сьогодні, коли вона його забрала, він розчулило відразу кількох, таких різних людей.

Дома, після вечері, дві дівчинки (велика і маленька) гралися, а вночі кошеня вдячно муркотіло біля плеча.

– Ти думаєш, це я тебе нагодувала?

Погладжуючи крихітну лапку, запитала у кошеняти Ірина.

– Помиляєшся. Це ти нагодував мене!