І що тепер він буде жити з нами?” – запитав він дружину, дивлячись на сина

“І що, він тепер з нами жити буде?” — запитав Ігор у своєї дружини, дивлячись на сина.

Віра Іванівна повернулася додому і здивувалася, побачивши сина. Дмитро вже другий рік жив зі своєю дружиною окремо від них і бачилися вони не частіше, ніж кілька разів на місяць, і то лише у вихідні. А тут будень.
— Що сталося? — замість привітання запитала Віра Іванівна.
— А ти що, не рада мене бачити? — намагався пожартувати Дмитро, але, натрапивши на суворий погляд матері, відповів: — Від Лесі пішов.
— Що значить пішов? — суворо запитала вона сина.
З жорстким характером, вона взагалі не дуже любила жартувати. Напевно, робота накладала свій відблиск, як-не-як працювала вона у колонії для неповнолітніх.
— Ну… ми посварилися, — промямлив Дмитро, намагаючись усім своїм виглядом показати, що говорити йому на цю тему не хочеться.
— І що? — подивилася вона в очі синові: — Ти кожного разу після сварки з дружиною до мене бігати будеш?
— Ми розлучаємось! — випалив Дмитро.
Віра Іванівна продовжувала дивитися йому в очі, і цей погляд говорив про те, що вона вимагає пояснень. Зітхнувши, Дмитро сказав:
— Вона хоче, щоб я також домашні справи виконував. А я з роботи і так втомлений приходжу.
— А ти що, руку зламав, щоб допомогти дружині? — не підтримала його мати.
— І вона мені те саме сказала. Тільки я їй сказав, що жінка — хранителька вогнища і домашні справи повинна робити вона.
— І де ти цього *на набрався? — запитала його мати, втрачаючи вже всяке терпіння.
Вона втомилася після роботи, їй хотілося прийняти душ, відпочити, спокійно повечеряти з чоловіком, а тут він зі своїми причудами. Таю ж думками патріархально-середньовічними. Вона все життя прожила з чоловіком, але такого від нього ніколи не чула. Вони разом працювали, разом робили справи по дому, разом виховували дітей і не було в них розмежування праці. А тут, бачте, ЧОЛОВІК у сім’ї знайшовся!
— Я тебе запитую! — скрикнула на нього мати так, що не будь він чоловіком, обов’язково б описався. — Де ти цього набрався? Справи розділив! А ти що, втомився мамонта здобувати? Ви обоє працюєте і ви обоє є здобувачами. Отже, і домашні справи разом повинні робити. Або ти їй запропонував з роботи звільнитися і домом займатися? Ні? Тоді чого мудруєш? Ти коли-небудь бачив, щоб ми з батьком через домашні справи сварилися? А все тому, що у нас вистачає розуму однаково йти в упряжці.
Тим часом з роботи прийшов батько і, побачивши сина, здивовано запитав:
— Щось сталося?
“Навіть питання однакові задають”, — подумав про себе Дмитро, а вголос сказав:
— Ми з Лесею розлучаємося.
— Ну й дурень, — коротко відповів батько і поніс на кухню сумку з продуктами.
— Ігорю, наш син — дурень, — сказала чоловікові Віра Іванівна і розповіла про причину сварки.
— І що, тепер він з нами буде жити? — запитав Ігор у своєї дружини, а потім звернувся до сина:
— А ти знаєш, що від слова “супруг” походить “соупряга”? А соупряга — це ті, хто знаходиться в одній упряжці зі своїм супутником життя. Тому і тягнути вашу візок, тобто сімейні обов’язки, ви повинні на рівних. І якщо один починає ухилятися від роботи, то другому доводиться тягти за двох. І закінчується це тим, що або один здохне, або візок зламається.
Дмитро задумався, але образа на дружину все його не відпускала. Він сподівався, що батьки його підтримають, а по суті, вони стали проти нього. Далі батьки говорили про Дмитра, зовсім не звертаючи на нього уваги. Ігор Миколайович викладав продукти з сумки, а Віра Іванівна розкладала їх по місцях. Вони своїм виглядом показували, що Дмитро тут зайвий і няньчитися вони з ним не збираються.
Дмитро дивився на їхню сімейну ідилію і не розумів, як вони, такі жорсткі в житті, один з одним ведуть себе як зайчики.
— Ну і що ти тут стоїш? Йди з дружиною миритися! — строго сказав йому батько. — І викинь з голови всю цю муть, хто що кому винен! Берегти повинні один одного і допомагати — ось що ви повинні! Все, йди, у нас з матір’ю свої справи.
Дмитро вийшов від батьків спантеличений, не такого прийому він очікував. Зате образа на Лесю вже минула і він зрозумів, що і сам добре, влаштував сварку на пустому місці. Але одне він все-таки зрозумів: він хоче збудувати таку ж щасливу сім’ю, як у його батьків.