Я віддала тебе їй, а вона просто взяла.

“Я сама віддала тебе їй, власними руками. А вона не погребувала, взяла…”

— Галю, привіт. Навіщо я тобі так терміново знадобилась? По телефону не могла сказати? — знімаючи жакет, запитала Олеся, що зайшла до квартири.

— Це не телефонна розмова. Проходь на кухню. — Галя вимкнула світло в передпокої і пішла за подругою.

— Заінтригувала. Розказуй уже. — Олеся сіла за стіл і склала руки перед собою, наче прикладная учениця, чекаючи пояснень.

Галя поставила на стіл напохваті пляшку червоного вина і дві келихи.

— Ого?! Настільки серйозна розмова? Я вся увага, — промовила Олеся.

Галя налила вино і сіла навпроти.

— Для розслаблення і взаєморозуміння, — пафосно сказала вона, підняла свій келих і відпила.

Олеся також піднесла келих до губ, але не поспішала пити, чекаючи.

— Я загинула. Так закохалася, що голови не маю. Живу, як уві сні, день і ніч про нього думаю. Не вірила, що так буває. Богдана я теж любила, але не так… — Галя допила вино одним ковтком.

— Співчуваю. І через це ти мене покликала? Поділитися новиною? — Олеся поставила келих і встала.

— Сядь. — Галя різко потягнула її за рукав, змусивши повернутися.

— А як же Богдан? — запитала Олеся, опускаючись на стілець.

— Що Богдан? Ми разом сім років. У нас все спокійно. А потім зустріла Олега — і все. — Галя зітхнула. — Осуджуєш? Ти коли-небудь так кохала? Ні? Тоді й не суди. — Голос її став різким. — Я покликала тебе саме через Богдана.

— Мабуть, вип’ю, — Олеся зробила кілька ковтків, схвально кивнула.

— Ти ж була закохана в мого чоловіка. Думаєш, я не помічала, як ти на нього дивишся? — Галя постукала нігтями по столу.

Вона кружляла навколо головного, не знаючи, як почати.

— Не неси дурниць, — відмахнулася Олеся.

Галя знизала плечима.

— Я не ревную. Це навіть краще. Я хочу піти від Богдана, але сказати йому правду не наважуюся. Шкода мені його.

— Коли зраджувала — не шкода було, а тепер шкода? Якось нелогічно, — зізналася Олеся.

— Що ти знаєш?! Він добрий. Я кричу на нього, нерви йому витрачу, а він мовчить. Він не заслуговує такого. Розумієш?

— Ні. Поясни, — попросила Олеся.

Галя долила собі вина.

— Я можу просто сказати йому: “Не кохаю, йду, пробач”. Він відпустить. Але що буде з ним? Чоловіки важко переживають, коли їх кидають. Може, спитися, зломатися… Не можу так. Тепер зрозуміло?

— Я до чого?

Галя заплющила очі від її нездатності зрозуміти.

— Тобі він подобається. Може, навіть любиш його без відповіді. — Галя пильно подивилася на Олесю. Та відвела погляд. — Я була б спокійна, якби поряд із ним була ти.

— О… Здається, я зрозуміла. Ти хочеш, щоб я доглядала за Богданом, поки ти кувыркатимешся з коханцем? Ти збожеволіла. Він що, речі? Набрид — віддала подрузі? — Олеся випила залпом, скривилася, витерла губи.

— Дякую за комплімент. Не знала, що я краще за якусь швабру. Ні, це бред. Знайди когось іншого, кому “прилаштуєш” свого чоловіка. А ти його запитала? Хоче він бути зі мною? — Олеся нервово крутила в пальцях порожній келих.

— Це залежить від тебе, — Галя нахилилася через стіл.

— Ні, у тебе дійсно з’їхала дах. Тобі лікуватися треба. — Олеся навіть почервоніла від обурення.

— Від кохання, на жаль, ліків немає.

— А якщо у тебе не вийде з цим твоїм коханням? Тоді що? Захочеш повернути Богдана? Мовляв, подруга покористувалася, а тепер віддай? — Олеся роздратовувалася все більше.

— Я не можу думати наперед. Знаю лише одне — без нього помру… — Галя відкинулася на спинку стільця.

Олеся мовчала. Що тут скажеш? Вони випили. В голові в Олесі не вкладалося, що видумала Галя. Але з іншого боку… Богдан їй не був байдужий.

— Допоможи мені. Будь з ним, відволіки, поклади в ліжко, якщо захочеш. Мені тебе вчити? — Галя дивилася крізь Олесю.

— Бред якийсь. Сидимо, п’ємо, і дружина пропонує подрузі переспати з її чоловіком. Серіалів наздоглядалася?

— Не кричи, — Галя притиснула пальці до скронь. — Я лише запропонувала. Не хочеш — не треба. Нехай спивається… — Вона піднесла келих до губ, заплющила очі.

Олеся заворожено спостерігала, як та ковтає вино, як пульсує жилка на її шиї, і не могла відірвати погляду.

— Я хочу, щоб він не страждав, а був щасливим. Як і я. Якщо разом не вийшло, хай хоч окремо будемо щасливі. Хочу, щоб він був у надійних руках. У твоїх руках.

— Про що сперечаєтеся, дівчата? Сподіваюся, не про мене? — роздалося з дверей.

Подруги одночасно обернулися. На порозі стояв Богдан і посміхався.

— Нарешті. Роздягайся, мий руки, будемо вечеряти. Ми тут кіно”Розказуй вже,” – нетерпляче прошепотіла Олеся, стискаючи в руках скляну ніжку келиха, коли Богдан відвернувся, щоб налити собі вина.