«Я вже не чекала на тебе…» — історія несподіваного повернення

«Я вже подумала, що ти не прийдеш…» — історія одного повернення

Коли Олексій повернувся з роботи, кинув сумку на підлогу, роззувся й пішов на кухню:

— Що на вечерю? — запитав він звичним тоном.

Соломія навіть не обернулася.

— Нічого. Але це неважливо. Сьогодні я говорила з господаркою квартири. Сказала, що виїжджаємо в кінці місяця.

Олексій завмер.

— Що? Ми ж домовилиcь, що ще не знайшли собі іншого варіанту.

— Навіщо шукати? — вона повернулася до нього з усмішкою. — Ми переїжджаємо… до твоєї колишньої дружини, Мар’яни.

Він сів на стілець, немов його приголомшили.

— Соломіє, ти при здоровому глузді?

— Абсолютно. Ти сам казав, що частина квартири ще твоя. Ми заощадимо гроші, я вже знайшла садочок для Данилка поруч, і магазини під боком.

Олексій відчував, що йому бракує повітря. Останнім часом він уже не почувався господарем свого життя. Робота платила менше, будівництво, на яке він покладав надії, затягнулося, і грошей катастрофічно не вистачало.

Із Соломією все йшло не так. Вона була молодшою, вимогливою і звикла до розкоші. Колись це здавалося привабливим. Тепер — просто виснажувало.

Він довго не наважувався, але все ж подзвонив Мар’яні.

— У нас труднощі. Треба десь пожить пару місяців.

— Це ж і твоя квартира, Олексію. Звичайно, приїжджай, — відповіла вона спокійно.

Коли вони прийшли, Соломія оглянула квартиру і невдоволено скривилася:

— Нуднувато, — кинула вона й пішла по кімнатах у взутті. — Але підійде.

Мар’яна все витерпіла мовчки. Але коли справа дійшла до кухні, поставила умови:

— Прибираємо по черзі. Їжу готуємо самі. Холодильник — спільний, але з полицями.

Соломія обурилася:

— Ми не наймалися жити за правилами!

— А ми не відкривали тут пансіон, — відповіла Мар’яна, не підвищуючи голосу.

Наступний місяць став кошмаром. Соломія чіплялася до Мар’яни, натякала, щоб та виїжджала. Але Мар’яна трималася. Олексій мовчав, бо знав: у всьому цьому була його вина.

Одного разу Мар’яна сказала:

— Поїду до батьків. Трохи відпочину. Тільки, будь ласка, не перетворіть квартиру на руїни.

Соломія ледве приховувала радість. А наступного дня знову почала розмову:

— Я замовила дизайн-проект, вибрала плитку, треба платити…

Олексій не витримав:

— Ти з глузду з’їхала?! Ми нічого не обговорювали. Я не дам і копійки!

— А ти хто такий, щоб вирішувати? — гаркнула вона. — Ти вже давно не чоловік, а гаманець, який майже порожній.

А ввечері вона зібрала речі.

— Ми з Данилком їдемо до Тернополя. Захочеш повернути нас — приїжджай. І гроші привези.

Олексій мовчки дістав картку і кинув у сумку.

— З сином я бачитимусь по неділях.

Коли двері зачинилися, Олексій вперше за багато років відчув свободу. Він підійшов до вікна і довго дивився на річку.

Через тиждень повернулася Мар’яна. Тихо, як завжди. Він почув воду у ванній і кинувся туди, забувши, що тепер у квартирі знову є хтось.

— Вибач… — пробурмотів він, побачивши її.

Вона вийшла на кухню, а він, не обертаючись, промовив:

— Мені здається, я все ще люблю тебе.

— І я тебе, Олексію. Але дороги назад немає. Хіба що почати спочатку.

— Я готовий, — прошепотів він.

— Готовий він… — усміхнулася вона. — Чую, доведеться знову тебе утримувати. Ну що, голодний?

— Авжеж. Зранку нічого не їв.

— Тоді чисти картоплю. У нас тут, між іншим, усе роблять самі.