Як я відучила свекруху від несподіваних візитів: помста, якої вона не чекала

Як я відвчила свекруху від несподіваних візитів: помста, якої вона не чекала

Коли я тільки вийшла заміж за Олега, здавалося, що найважче позаду — весілля, переїзд, адаптація до нового життя. Та я й уявити не могла, що найскладнішим у нашому шлюбі буде не побут, не рахунки чи розбіжності в характері, а його мати — Ганна Степанівна. Жінка, яка вважала своїм обов’язком щодня нагадувати нам, що вона — найголовніша людина в житті сина.

Спочатку все виглядало майже невинно: вона приїжджала до нас у квартиру в Сумах «на хвилинку», принести борщу, передати домашні вареники, розповісти, як їй не спалося вночі. Але «хвилинка» розтягувалася на години, а візити — з кількох разів на тиждень перетворилися на щоденну повинність. Я чула дзвінок у двері — і знала: спокій скінчився, Ганна Степанівна прийшла перевірити, чим я дихаю.

Вона не ображала мене прямо. Навпаки — сипала компліментами, та настільки наполегливо, що це почало нагадувати глузування. «Ой, Оленко так гарно готує! Прямо невістка — мрія!» — говорила вона за будь-якої нагоди, особливо коли були гості. А потім додавала: «Хоча, звичайно, мій борщ завжди був смачніший… ну нічого, навчиться».

Мене дратувало навіть не це. А те, що вона приходила без попередження. Просто прокидалася вранці, сідала на автобус, їхала через півміста — і опинялася біля наших дверей. Часто, до речі, коли у нас були гості. І тоді Ганна Степанівна починала свої театральні вистави. То рвучко хапалася за серце й скаржилася, що я не налила їй чаю. То влаштовувала «розбір польотів», чому рушники не того кольору висять у ванній. Усе це — на очах у моих подруг чи батьків.

Але найгірше трапилося одного разу, коли я повернулася з роботи, а вона дістала з шафи всі мої комплекти нижньої білизни й зі спокійним виглядом показала, як «правильно їх прати». Тоді мені стало так соромно, як не було навіть у підлітковому віці. Хотілося провалитися крізь землю. Але я мовчала — Олег забороняв сперечатися з матір’ю, запевнявав, що все це вона робить «з великої любові».

— Вона піклується! — твердив він. — Мама тільки добре про тебе говорить. Тобі й ображатися на неї?
— Добре?! Ти чуєш лише половину. Ти не бачиш, як вона поводиться, коли тебе немає поруч.

Ми з Олегом прожили разом лише рік, але за цей час я відчувала, ніби постаріла на десяток років. Сварки, роздратування, втома. Я дуже любила свого чоловіка, тому навіть думки про розлучення не допускала. Але мовчати більше не могла.

І раптом сталося диво: Ганна Степанівна закохалася. У свої шістдесят вона познайомилася з удовцем, почала з ним зустрічатися, і її не стало в нашій квартирі. Мені було ніяково навіть собі зізнатися, як я раділа цій передишці. Та вона не тривала довго.

Незабаром Ганна Степанівна повідомила, що виходить заміж. Мої почуття були складними: з одного боку — полегшення, з іншого — гіркота, що вона влаштовує своє життя, а я досі ходжу навшпиньки у власній квартирі. І тоді мені спала на думку ідея — якщо вона так любила вриватися до мене без запрошення, я відповідатиму їй тим самим.

І ось настав день, коли у неї вдома був її наречений. Я подзвонила у двері. Ганна відчинила, і перш ніж встигла щось сказати, я вже пройшла в квартиру, наче це — мій другий дім.

— Добрий день, Ганно Степанівно, як же у вас затишно! А ви знаєте, у вас такі занавіски — просто чудо. Треба б і мені такі купити. А де ви берете такі чудові засоби для прибирання? Тут так блищить, я навіть здивувалася, — з улесливою щирістю тараторила я, переходячи з кімнати в кімнату.

Я поводилася так само, як вона у нас: без стуку заходила до спальні, перевіряла, чим пахне з кухні,