Як у мене з’явився рудий кіт.

В давні часи це було. Жив у мене рудий кіт. Красень, спраглий до комфорту і жартівник. Надзвичайно лагідний та добрий бешкетник. А як його звали, не скажу. Бо я кликав його — Сонечко. Як ім’я, як характер, як світ в моєму віконечку.

Він завжди сам йшов до мене на руки і просив, щоб я його погладив і поговорив. І в рідкі години, коли я повертався додому, був він для мене єдиною відрадою.

Тоді я працював на двох роботах, і рідко з’являвся вдома, що, власне, нікого не турбувало і не хвилювало. Не найкращим чином тоді складалося моє сімейне життя.

Тож саме він заміняв мені все, що тільки можна замінити. І ласку, тепло і увагу я отримував саме від мого Сонечка. На це ім’я він і відгукувався.

А однієї дощової осені він захворів. Захворів і почав кашляти. А я не відвів його до ветеринара. Все здавалося, що саме пройде. Все відкладав на завтра. Як тільки відпочину трохи, відразу знайду час. Все здавалось мені, що встигну і все буде з ним добре.

А Сонечко ліз до мене на руки у мої рідкі появи, і притискаючись до мене, заглядав мені в очі.

І через пару місяців він помер. Тихенько так пішов на Світлу поляну, під час одного з моїх приходів. Просто раптово заснув у мене на руках і більше не прокинувся…

П’ятнадцять років вже минуло з тих пір. П’ятнадцять довгих років. І коти інші у мене були і є. І любив я їх усіх і люблю.

Але інколи. Та що там інколи. Дуже часто у сні приходить до мене моє Сонечко і забравшись на коліна, дивиться мені в очі. А я намагаюсь пояснити йому і прошу прощення. І все не можу знайти слова. І всі слова здаються не такими і говорю не те.

І кожного разу я це згадую і стає мені так боляче, і так шкода, і так тисне всередині, ніби сталося це лише вчора.

І віддав би я все, щоб повернути той час і відвезти моє сонечко до лікаря. Щоб він врятував його.

І не можу я себе пробачити. І немає нікого, хто сильніше міг би мене звинувачувати, ніж я сам. І все мені здається, що він би точно залишився живим.

І знаю я, що це буду нести до самого кінця, і в останній свій день я знову пошкодую, що не врятував своє єдине Сонечко.

Не шкодуйте…

Не шкодуйте, Бога ради, нічого. Нічого, зовсім нічого для своїх чотирилапих сонечок. Ні любові, ні часу, ні грошей, ні уваги. І якщо для цього треба відкласти усі свої справи. Усі свої найважливіші справи.

То зробіть це! Зробіть це негайно!

Щоб потім не картати себе до кінця свого життя. І не просити темними ночами прощення у цих очей…