Якщо добре живете, допомагайте рідним!

“Ви ж добре живете, отже повинні допомагати родичам!”

– Марічко, ти вдома?

– Ні, тільки йду. А що сталося?

– Нам треба поговорити. За який час будеш вдома?

– Через півгодини. Щось трапилося, мамо?

– Потім дізнаєшся.

Такий діалог відбувся між Марічкою та її мамою Валентиною Василівною.

Натомість, як тільки Марічка встигла переодягтися і розібрати пакунок з продуктами, у двері подзвонили.

– Мамо, що сталося?

Валентина Василівна трохи підозріло оглянула квартиру і пройшла далі.

– Дивлюся, новий телевізор купили.

– Так.

– Добре живете, – промовила мати і пройшла на кухню.

– Чай, каву?

– Обійдусь. Я по діловій справі прийшла.

Але в цей момент Валентина Василівна побачила дорогий сервелат і купу фруктів.

– Кажу ж, багато живете. Стільки всього накупила.

– Так, мамо. Ми можемо собі це дозволити.

– Справді, ми з батьком все життя на заводі працювали, а ви, бач, бізнес ведете. Пощастило вам!

Так, у Марічки та її чоловіка Петра був власний бізнес, який вони самі з нуля створили. Їм ніхто не допомагав і не давав коштів на початковий капітал.

Усього вони досягли власною працею. Ризикнули і взяли кредит. Та був ризик прогоріти і залишитися з боргами. У той час молодій сім’ї ніхто не допоміг. Потім почали дорікати, нібито живуть краще за інших членів родини.

З настрою матері Марічка прекрасно зрозуміла, що нічого доброго від цієї розмови не слід очікувати. Або це чергове прохання, або претензія.

– Я ось про що хотіла поговорити. Сестра твоя Оксана вже який місяць за копійки працює. Ну, ти знаєш, що вона продавцем влаштувалася.

– Так, я в курсі, – кивнула Марічка.

– От думаю, що добре було б, якби ти її у свою компанію влаштувала.

– У якому сенсі? – здивувалася Марічка.

– В прямому. Вам же потрібні співробітники?

– Ні, штат вже укомплектований.

Валентина Василівна засмучено подивилася на доньку.

– Тобто зовсім немає місць?

– Кажу ж, у нас немає відкритих вакансій.

Проте мати цей аргумент ніяк не зупиняв і вона продовжувала стояти на своєму.

– Знаєш, а в мене таке враження, що ти просто не хочеш допомагати своїй сестрі. Тому і відмовки знаходиш.

Марічка добре знала навіщо мати розпочала цю розмову. Це вже далеко не новина.

З самого дитинства склалося так, що Оксану, як молодшу дочку, Валентина Василівна завжди любила більше. І старалась давати їй все найкраще.

От Оксана і звикла, що їй завжди все дають. На відміну від Марічки, яка намагалася сама заробляти на все і прагнула до кращого життя.

Поки мати з батьком працювали, молодшу сестру і змусити працювати важко було. А потім довелося, бо на одну пенсію важко прожити.

Без освіти і досвіду роботи майже ніхто її не брав. На відміну від Марічки, яка працювала з 18 років і паралельно отримувала вищу освіту.

Поступово вона рухалася до того, щоб відкрити разом з чоловіком власний бізнес і жити у своє задоволення. А Оксану нічого в житті не влаштовувало. Але сама теж змінювати нічого не хотіла.

Набагато краще, щоб хтось інший це зробив за неї. Наприклад, матір чи сестра. А Валентина Василівна вважала, що Марічка повинна допомагати молодшій сестрі і продовжувала наполягати.

– Мамо, я ж тобі вже все пояснила.

– Справді. Вам простіше чужих людей взяти на роботу, ніж допомогти своїм.

Однак у Марічки та Петра було одне правило, якого вони дотримувались – не брати на роботу родичів і знайомих. Чому? Бо вони починають халтурити і нахабніти.

Таку помилку вони вже одного разу допустили і після цього заприсяглися так не робити. Адже бізнес і дружні відносини не слід плутати. Те ж саме стосується і родичів.

Але це не єдина причина, через яку Марічка не хотіла допомагати своїй сестрі. Насправді вони ніколи не мали гарних стосунків.

Можна навіть сказати, що з дитинства не могли терпіти одна одну. Це почалося, коли мати почала виділяти Оксану.

Що ж вона, власне, очікувала при такому ставленні до старшої дочки?

– Мамо, я сказала, що допомогти не зможу. Нікого звільняти не буду і брати на роботу Оксану також.

– Егоїстка ти, слов немає! Втім, що з вас узяти. Ви ж забезпечені, і нас, простих людей, не зрозумієте.

Валентина Василівна розвернулася і пішла до виходу. Однак попри свій характер, сумку з продуктами вона взяла.

Марічка не стала її зупиняти, бо розуміла, що немає сенсу. Тим більше, такий крок мати сприйняла б як слабкість.

Ввечері додому повернувся Петро і по виразу обличчя дружини зрозумів, що вона плакала.

– Марічко, що сталося?

– Мама приходила.

– Зрозуміло. Черговий раз за сестру просила?

– Так.

Петро міцно обійняв Марічку, таким чином показуючи, що підтримує її.

– Сподіваюся, ти не взяла її слова близько до серця?

– Ні, я вже давно звикла до її витівок, – похитала головою Марічка.

– Це правильно. Ти ж сама знаєш, як лише один раз підеш на поступки, одразу ж сядуть на шию.

– Так, я знаю, але все одно прикро.

Тут пролунав телефонний дзвінок і на екрані висвітився номер Оксани.

– Слухаю, – безвідчутно відповіла вона.

– Не розумію, невже тобі так шкода?

– В якому сенсі? Оксано, про що ти?

Спочатку Марічка подумала, що йдеться про роботу, але потім все виявилося інакше.

– Я бачила, що мати сервелат і фруктів принесла. Чому ти так мало передала? Могла б і більше дати. Адже ви добре заробляєте.

Марічка тяжко зітхнула і відповіла:

– А з чого ти взяла, що я тобі щось взагалі повинна?

– Бо я твоя сестра і ти повинна мені допомагати.

– Ні, дорога моя. Я тобі нічого не винна. Як і ти мені. Кожен з нас живе своїм життям і по своїх можливостях. Хочеш жити краще – знайди можливості. Не чекай подачок.

Вона думала, що після такого Оксана точно образиться і кине слухавку, але вона знайшла, що відповісти.

– Звісно, тобі легко так розмірковувати, коли у тебе свій бізнес і все готове. А що мені робити?

– Тож візьми і створи свій, в чому проблема? Дерзай!

Марічка більше не хотіла слухати докори на свою адресу. Вона прекрасно розуміла, що сестра і мати невиправні. Доказувати їм свою правду – собі дорожче.

Справді, треба цінувати тих, хто цінує тебе, і не намагатися догодити комусь лише тому, що це твій родич.