— Якщо твоя мама їде на місяць, я теж готова до подорожі! — Жінка вже з чемоданом.

**Щоденник Оксани Коваль**

Твоя мати їде на цілий місяць? Тоді я — до своєї. — Дружина вже стояла з валізою.

У мене був план. Простий, як дитяча мрія: відпустка з чоловіком біля моря. Олег обіцяв — цього року точно їдемо. Квитки куплені, готель заброньований, речі майже складені…

— Оксано, вибач, — Олег дивився у телефон, не піднімаючи очей. — На роботі аврал. Все скасовується.

Серце стиснулося. Але не від несподіванки — від звичного розчарування. За роки подружнього життя я вже звикла: плани чоловіка завжди важливіші за мої.

— Нічого, — проковтнула образи. — Тоді хоч вдома відпочину. Книжки почитаю, на балконі посижу.

Вперше за довгі роки — тиша в хаті! Кава без поспіху, улюблений детектив, захід сонця з балкона. Здавалося, доля дарує мені подарунок.

Але доля, мабуть, любить чорний гумор.

— Мама подзвонила, — Олег був задоволений. — Вона відмінила санаторій. Навіщо витрачатися, якщо ти вдома й вільна? Та й зі мною побачиться.

Ганна Степанівна. Жінка з залізною волею і переконанням, що весь світ їй щось винен.

— Місяць? — мій голос здригнувся.

— Ну так! Чудово ж, правда? — Олег усміхався, немов дитина, що отримала морозиво.

А я раптом побачила свою відпустку: дні на кухні, нескінченні «принеси-подай», командний тон свекрухи і відсутність права на власну думку у власній хаті.

— Звичайно, чудово, — кивнула я.

Через три дні Ганна Степанівна в’їхала в нашу квартиру, як танк в окуповане місто.

— Оксано, чому у вас цукор не в тій банці? — перші слова після «здравствуй».

— Мамо, заходь, сідай, — Олег метушився навколо.

А я зрозуміла: моя відпустка перетвориться на місячну вахту офіціантки.

— Борщ варитимеш? — Ганна Степанівна влаштувалася в кріслі, як на троні. — Тільки не занадто кислий. І м’ясо добре провар.

Я мовчки пішла на кухню.

**Нові правила**

Ганна Степанівна облаштувалася в хаті, як полководець на захопленій території. До вечора першого дня стало зрозуміло: мій відпочинок скасовано остаточно.

— Оксано, а де у вас нормальні каструлі? — свекруха рилася в шафах. — Ці якісь маленькі. І взагалі, чому спеції не по алфавіту стоять?

Я мовчки переставляла банки. У власній кухні раптом почувалася гостем.

— Мамо, не напружуйся, — Олег читав новини. — Оксана все зробить.

Так, звісно. Оксана все зробить. Як завжди.

До кінця тижня мій розклад дня був таким: підйом о сьомій, сніданок для свекрухи за особливим меню (не жирне, не солоне, не гостре), прибирання, обід, полуденок, вечеря, миття посуду. І так по колу.

— Ти якась млява стала, — помітив Олег. — Може, вітаміни попити?

Вітаміни? Мені був потрібен не вітамін С, а вітамін «Власне життя».

**Балкон — останній оплот**

Єдиним порятунком став балкон. Тут я могла просто дихати. Дивитися в небо. ДумІ тоді я зрозуміла, що щастя завжди було поруч — треба було просто перестати його відпускати.