Їхня нахабність руйнує моє життя, і я інколи мрію грюкнути дверима перед носом сватів.

У мене інколи хочеться просто перед носом у родичів чоловіка захлопнути двері — їхня нахабність руйнує моє життя

У невеликому містечку під Житомиром, де старі хати хранять таємниці сусідських пліток, моє життя у 33 роки перетворилося на нескінченний виставу для свекрухи та свекра. Мене звуть Оксана, і я одружена з Тарасом, чиї батьки, Наталя Петрівна і Василь Миколайович, зробили мій дім своєю їдальнею. Їхні щотижневі візити, їхня зухлість і байдужість доводять мене до розпачу, і я не знаю, як зупинити це, не зруйнувавши сім’ю.

Сім’я, якій я хотіла догодити

Коли я виходила заміж за Тараса, я мріяла про теплі родинні вечори, про дітей, про гармонію. Тарас — добрий, працьовитий, і я любила його всією душею. Його батьки, Наталя Петрівна і Василь Миколайович, здавалися звичайними людьми: прості, сільські, з голосним сміхом і звичкою говорити все прямо. Я думала, що знайду з ними спільну мову. Але після весілля їхня «правдивість» перетворилася на нахабство, а їхні візити — на справжнє випробовування.

Ми живемо у невеликій квартирі, яку купили в іпотеку. Наш син, Андрійко, якому три роки, — центр нашого світу. Я працюю менеджеркою у місцевій фірмі, Тарас — автослюсар. Життя непросте, але ми справляємося. Однак кожної неділі, немов за розкладом, свекор зі свекрухою приходять до нас, і мій дім стає їхньою територією. Вони не дзвонять, не попереджають — просто з’являються, а я, як дурна, метушиться, щоб їх нагодувати.

Зухлість без меж

Вони приходять з порожніми руками, але йдуть насиченими до відвалу. Наталя Петрівна сідає за стіл і командує: «Оксанко, борщу налий, та пожирнішого!» Василь Миколайович вимагає м’яса і пива, а я, немов офіціантка, бігаю по кухні. Після їхнього відходу залишаються гори посуду, крихти на підлозі й порожня холодильна шафа. Одного разу я порахувала: за один їхній візит пішло півкіло м’яса, десяток яєць, три літри узвару. А вони навіть «дякую» не скажуть — для них це саме собою зрозуміле.

Але найгірше — їхнє ставлення. Наталя Петрівна критикує все: як я готую, як виховую Андрійка, як прибираю. «Оксанко, ти борщ пересолила, а дитина в тебе якась бліда, годуєш його погано», — каже вона, уплітаючи мою їжу. Василь Миколайович піддакує, а Тарас мовчить, ніби це нормально. Я намагалася натякати, що мені важко, але свекруха відмахується: «Ти молода, маєш крутитися». Їхня зухлість — як отрута, що повільно отруює моє життя.

Мовчання чоловіка

Я намагалася говорити з Тарасом. Після чергового візиту його батьків, коли я мила посуд до півночі, я сказала: «Тарасе, вони приходять, як у ресторан, а я не всилюю». Він поЯ розумію, що якщо зараз не зупинити цей цирк, то скоро в мене не залишиться ні дому, ні себе.