Ключі від моєї свободи: прощавай, мама…

— Ключі від нашої квартири я забираю. Ти більше ні копійки не отримаєш від мене, мамо…

Соломія познайомилася з Тарасом на вулиці. Вона спішила до спортивного клубу, але світлофор ніяк не хотів змінюватись. Дівчина озирнулася — між машинами утворився просвіт, і вона вирішила перебігти. Але саме тоді з-за повороту вилетів автомобіль, водій якого теж поспішав. Загорівся жовтий, і він додав газу. Здавалося, зіткнення неминуче. Та чоловік встиг гальмувати і вивернути кермо. За щасливого випадку ніхто не постраждав.

Від різкого скреготу гальм Соломія завмерла на місці, заплющивши очі. Замість удару почула лише лютий крик водія:

— Тобі життя набридло?! На себе плюєш — хоч би про інших подумала! Почекала б хвилину!

Дівчина розплющила очі й побачила перед собою розгніваного чоловіка років сорока.

— Прошу вас, пробачте, — склала долоні, ніби в молитві. — У сина змагання, він буде засмучений, якщо я не встигну… Він так готувався…

Водій раптом замовк, і вона зненацька зніяковіла — без крику він виглядав набагато привабливішим.

Світлофор перемкнувся, і чоловік штовхнув її на тротуар.

— До спортклубу спішили? — спитав вже спокійніше.

— Так… Звідки ви знаєте?

— Ви ж самі сказали. Сідайте, підвезу.

— Та ні, дякую…

— Сідайте! — голос став твердим.

За три хвилини вони вже були біля клубу. Чоловік теж вийшов.

— Я сама дійду…

— Папочку! — До нього підбігла підліток із рюкзаком.

Вони обнялися, сіли в авто. Соломія стояла, немов зачарована, а потім прокинулась і кинулась у зал.

Так вони й познайомились. Іноді саме з випадкових зустрічей починається щось більше.

***

Син Соломії, Андрійко, посів третє місце.

— Ну що, у кав’ярню? Святкувати перемогу? — запропонувала вона.

— Я ж не переміг…

— А хіба третє місце — не перемога? Ти — серед найкращих!

Хлопець посміхнувся.

Через три дні Соломія знову побачила того чоловіка біля клубу.

— Ви… знову за донькою?

— Мене Тарас звуть. Ні, я вас чекав. Хотів дізнатись — як син? Встигли?

— Так, завдяки вам. Третє місце.

— Чудово! — Вони разом засміялись.

До них підійшов Андрійко.

— Ваш син?

— Так, Андрій. А це Тарас…

— Без по-батькові. Просто Тарас.

Вони потиснули руки.

***

Вони почали зустрічатися. Одного разу Андрійко запитав:

— Мам, а він… закохався в тебе?

— А що, в мене не можна?

— Ні, ти гарна.

— Тобі не подобається?

— Не знаю…

Хлопець не пам’ятав батька — той пішов, коли синові було два роки. І кожен раз, коли хлопці хвалились подарунками — «тато купив», — йому було боляче.

На день народження Тарас подарував Андрійкові новий телефон. Відносини стали теплішими.

***

Через три місяці Тарас запропонував Соломії переїхати до нього.

— Ми дорослі, годі ховатися.

— А як твоя дружина? Раптом повернеться…

— Вона сама пішла до олігарха. Тепер, коли їй набридли, хоче назад. Але я не пробачу.

Соломія погодилася. Прийшлось перевести Андрійка до нової школи.

— А друзі? — скаржився хлопець.

— На вихідних будеш бачитись.

***

Перед Новим роком Соломія виявила, що гроші, відкладені на відпустку, зникли. Хто міг узяти? Тільки Андрійко чи Тарас.

— Ти брав? — різко запитала вона сина.

— Ні! Ти мені не віриш?!

Він вибіг із дому.

— Андрійку, повернись!

Тарас, почувши все, зірвався:

— Знаю, хто це зробив.

Він поїхав до матері.

— Мамо, ти приходила до нас, коли нас не було?

— Що? Ти звинувачуєш мене?

— А звідки в тебе нова шуба?

— Карина подарувала!

— Брешеш.

Мати раптом «захворіла», але син лише заплющив очі:

— Годі спектаклів. Ключі я забираю. І грошей більше не буде.

— Я ж твоя мати!

— Так. Але це не дозволяє тобі руйнувати моє життя.

***

— Ну що? — Соломія зустріла його біля дверей.

— Так, це вона. Карина її підговорила.

— Може, ми поспішили…

— Ні. Усе гаразд.

Материнська ревність — страшна річ. Але з часом вона зрозуміє…