Кохання до непритомності: Коли перше дихання зникає від одного погляду

Богдан закохався. До непритомності. Коли перша задушлива хвиля накрила його під поглядом цієї жінки, він вирішив, що це миттєва слабкість, яка зникне, щойно він задовольнить своє бажання.

Але після першого разу потяг вибухнув у ньому атомним грибом, знищивши все навколо, крім цього потягу.

Все було б нічого, та Богдан у цей час щасливо одружений і виховував двох улюблених, довгоочікуваних донечку й сина.

Брехати Богдан не вмів і не хотів. Об’єкт пристрасті погрожувала відлучити його від свого тіла, якщо він не розлучиться і не одружиться з нею.

У напівнепритомному стані він відчинив двері рідного дому, де так мило, затишно, радісно прожив десять років. Треба було сказати рідній жінці жахливе, зібрати валізу, обняти дітей і втекти за… мрією.

Він кілька днів готувався емоційно до майбутнього кошмару. Уявляв убиту горем Олесю… істерики, сльози, докори, прокльони, благання… Готував себе, вже знав, як реагувати. І ступив у квартиру.

Олеся сиділа у кріслі в короткому халатику, з тоненькою цигаркою й весело базікала по телефону. «Яка гарна, рідненька» — мелькнуло в голові в Богдана. Та все ж кинувся зтягувати з антресолей величезну валізу, грюкав дверцятами шаф, шухлядами у кабінеті… і з подивом чув, як дружина весело теревенить із подругою. Зрештою, зібравши мотлох, нап’яливши пальто й кепку, підійшов до дружини:

— Тааак вийшло, кохана, я покохав іншу… це сильніше за мене… зрозумій… пробач… — тихо мямлив блідий Богдан, а Оля продовжувала весело цвірінькати з подругою, не помічаючи трагізму моменту.

— Я йду від тебе!! Ти що не розумієш?! — заревів у розпачі білий як крейда Богдан, вкрившись холодним потом.

— Розумію, — весело відповіла Оля, — Сольо, — промуркотіла вона в трубку, тут мій чоловік тікає до якоїсь бойовихи, я зараз.

— Бувай, рідний, — прошепотіла Оля на вушко остопілому Богдану, поцілувала у щічку й захлопнула двері.

Богдан довго стояв під дверима й слухав, як дружина обговорювала з подругою дітей, сукні, фільм, політику… усе, окрім нього.

Він залишив речі біля дверей, вийшов на вулицю й подзвонив коханці.

— Ну, що, коханий?! — лускнув у трубці різкий голос, — усе? Ти мій?! Чекаю!

— Не чекай, — сухо відповів Богдан, — Я не кохаю тебе, я дружину люблю.

Він запалив десяту цигарку, не розуміючи, як повернутися додому.

— Я все зробила, як ви казали! — зриваючись на крик, верещала в трубку Оля своєму психологині, — а він усе одно пішов!

— Вмивайся, посміхайся, — муркотіла психологиня, — зараз повернеться…