Кохання, від якого перехоплює подих

Остап закохався. До непритомності. Коли перша задушлива хвиля накрила його від погляду на цю жінку, він вирішив, що це миттєва слабкість, яка зникне, щойно він задовольнить своє бажання.

Але після першого разу пристрасть вибухнула в ньому ядерним вибухом, знищивши все навколо, крім цього полум’я.

Все було б нічого, та Остап у той час щасливо одружений виховував двох улюблених, довгоочікуваних донечку й сина.

Брехати Остап не вмів і не хотів. Об’єкт його пристрасті погрожувала відлучити його від свого тіла, якщо він не розлучиться та не одружиться з нею.

У напівнепритомному стані Остап відчиняв двері рідного дому, де так мило, затишно, радісно прожив десять років. Треба було сказати рідній жінці жахливе, зібрати валізку, обійняти дітей і втекти за… мандрівною зіркою.

Він кілька днів готувався емоційно до майбутнього кошмару. Уявляв убиту горем Марічку… істерики, сльози, докори, прокльони, благання… Готував себе, вже знав, як реагувати. І крокнув у квартиру.

Марічка сиділа у кріслі в короткому халатику, з тоненькою цигаркою й весело базікала по телефону. «Яка гарна, рідненька» — мелькнуло в голові в Остапа. Та все ж кинувся зтягувати з антресолей величезну валізу, гуркотів дверцятами шаф, шухлядами у кабінеті… і з подивом чув веселу балачку дружини. Нарешті, зібравши мотлох, натягнувши пальто й кепку, підійшов до дружини:

— Тааак вийшло, рідненька, я покохав іншу… це сильніше за мене… зрозумій… пробач… — тихо мямлив блідий Остап, а Марічка продовжувала весело цвірінькати з подругою, не помічаючи трагізму моменту.

— Я йду від тебе!! Ти що не розумієш?! — заревів у розпачі білий як крейда Остап, вкрившись холодним потом.

— Розумію, — весело відповіла Марічка, — Тетяно, — промуркотіла вона в трубку, тут мій чоловік тікає до якоїсь там… я зараз.
— Бувай, коханий, — прошепотіла Марічка на вушко збентеженому Остапу, поцілувала у щічку й захлопнула двері.

Остап довго стояв під дверима й слухав, як дружина обговорювала з подругою дітей, сукні, фільм, політику… усе, окрім нього.

Він залишив речі біля квартири, вийшов на вулицю й подзвонив коханці.
— Ну, що, любий?! — лускнув у трубці різкий голос, — усе? Ти мій?! Чекаю!

— Не чекай, — сухо відрізав Остап, — Я не люблю тебе. Я люблю дружину.
Він запалив десяту цигарку, не розуміючи, як повернутися додому.

— Я все зробила, як ви казали! — зриваючись на крик, верещала в трубку Марічка своєму психологу, — а він усе одно пішов!

— Умийся, посміхнись, — муркотіла психологиня, — зараз повернеться…