Коли бабусю забрала “Швидка”, бо в неї запаморочилося в голові.

Одного разу у моєї бабусі закрутилась голова, і коли приїхав лікар на “Швидкій допомозі”, вирішив не ризикувати та забрав стареньку до лікарні. Там їй детально пояснили, що в такому віці активно відвідувати театри з літніми подругами вже просто непристойно. Смерть не за горами, і зустріти її належить, як годиться – у своєму ліжку, а не на покері у подруги.

Бабуся вирішила підготуватись до кінця вдумливо та зі смаком. Спочатку вона накупила цілу купу ліків і заставила ними свою тумбочку біля ліжка. У повітрі відразу з’явився стійкий запах корвалолу.

По-друге, вона залучила нас усіх, щоб ми, жертвуючи своїм часом і нервами, допомагали їй у цьому святковому процесі помирання. Вона капризувала, вимагала нових ліків, виклику то лікаря, то нотаріуса. Мама збивалась з ніг, намагаючись задовольнити всі її забаганки і хоч якось переконати, що помирати ще зарано. У відповідь бабуся закочувала очі та просила накапати ще трохи корвалолу.

Але одного разу до бабусиної кімнати завітала її давня приятелька Неля. На щастя, в той час я була у неї вдома і мала можливість бачити це все на власні очі.

— Чула, ти нарешті вирішила померти, — запитала вона гучним голосом, — похвально. Комусь із нас потрібно зробити перший крок на той світ, щоб усе там розвідати. Тільки скажи мені відверто – невже ти збираєшся лежати у труні в такому жахливому вигляді?

Бабуся буркнула у відповідь, що їй байдуже, в якому вигляді вона буде лежати в скрині.

— Тобі, може, і байдуже, — відповіла Неля, — але мені на це жахіття доведеться дивитися! Більше того, мені доведеться це цілувати! Що скажуть люди?! Вони подумають, що прийшли на пристойний похорон, а їх таки підло обдурили. Я просто не зможу глянути їм в очі!

— Причому тут люди? — вигукнула бабуся.

— Тому що, вони прийдуть, думаючи, що хоронять Нелину подругу, а Неля аби з ким не спілкується. Але коли вони побачать тебе, вони подумають, що їм підсунули якийсь інший труп і образяться! До речі, навіщо тобі так багато ліків? Ти що, труїш себе цим гидом?

— Я намагаюся полегшити свої страждання, — спробувала сперечатися бабуся.

— Ти намагаєшся остаточно зіпсувати собі печінку – а від хворої печінки жахливо неприємний колір обличчя. Ти що, хочеш, щоб, побачивши тебе у труні, люди в жаху втекли?

Бабуся подумала і погодилася, що у труні краще лежати з гарним кольором обличчя. Подруга її підтримала і запропонувала вийти на вулицю набратись здорового рум’янцю, що буде дуже ефектно виглядати на смертному ложі.

Я, з відкритим ротом, спостерігала, як моя, щойно “вмираюча” бабуся, злазить з ліжка і йде до душу, від якого відмовлялася останні три тижні. А Неля, з огидою піджавши губи, наказує мені зібрати всю постіль з ліжка, щоб відправити її у прання… А собі з бабусею приготувати дві чашки міцної кави, куди накапати чогось коньячно-бадьорючого, грамів так п’ятдесят. Оскільки коньяк добре впливає на тонус і нерви. А у знаменитій труні, як ви вже зрозуміли, краще лежати зі здоровими нервами та міцним серцем…

Найкраща подруга настільки переймалася бабусиними майбутніми похоронами, що пару тижнів старанно її готувала до них. За цей час вони відвідали перукарню, масажиста і салон краси. Ходили по магазинах і розпродажах, накупили купу всяких милих речей, які, безперечно, знадобляться на тому світі, таких, як капелюшок з вуаллю, рукавички, косметика.

Тож за свої похорони бабуся вже не переживає, оскільки знає, що все пройде на вищому рівні. А щоб скоротати час, вона знову відновила свої походи до подруг, партії в покер і веселі пікніки. Каже, що якщо смерті так вже треба, то нехай сама її шукає… Але безнеса поки що не поспішає її шукати – мабуть, у бабці ще недостатньо гарний для цього колір обличчя.