Коли мені було 7 років, у наш будинок переїхала жінка з літньою мамою.

Коли мені було 7 років, у нашому великому багатоповерховому будинку поселилася одна жінка зі своєю старенькою мамою. Жінку звали Оксаною, і вона була німою. Зовсім не розмовляла. Дорослі говорили, що вони потерпілі від пожежі з якогось села. Їм виділили крихітну кімнату у комуналці, де в інших трьох жили, як зараз кажуть, соціально неблагополучні мешканці. У цій квартирі постійно щось святкували, сварилися, і все закінчувалося п’яною бійкою. Всі співчували новим сусідкам, але що тут зробиш?

Оксана стала працювати у нас двірником. Рано вранці вона виходила у двір у низько зав’язаній до самих очей хустці, у великій не за розмірами куртці, з мітлою та лопатою (був лютий) і бралася за роботу. До Оксани у нас була інша двірничка — тітка Клава. Вона була голослива і прискіплива, любила на весь двір обговорити та засудити чужі життя. Найбільше від Клави діставалося нашому тихому і скромному сусідові дяді Миколі. Микола жив з нами на одному поверсі, у двокімнатній квартирі. Раніше з ним жила його старенька мама, але потім її не стало, і він залишився сам. Це був великий, широкоплечий та дуже добрий чоловік. Працював дядя Микола вантажником у магазині. Мабуть, тому, що він великий і сильний та міг піднімати тяжкі ящики з печивом та яблуками. Він часто пригощав мене цукерками і іноді возив мене до школи на своїй машині. Взагалі-то, Микола жив не сам, а з Прошкою — худим і облізлим смугастим котом, якого прихистив минулого літа. Майже кожного дня дядя Микола ремонтував свої старенькі “Жигулі”: то його довгі ноги стирчали з-під машини, то його спина височіла над відкритим капотом. Поруч завжди сидів Прошка та байдуже оглядав двір. Незважаючи на щоденні розкопки в машині (а можливо, саме через це?), вона насилу заводилася, кашляла, чхала і викидала хмари диму, а коли все-таки виїжджала з двору, ще довго було чути її невдоволене бурчання. Об’єктом невдоволення Клави були всі троє: дядя Микола за те, що ніяк не може полагодити свою “стару розвалюху”, кота Прошку за те, що “той худоба облізла, брудний і весь у блохах”, а “Жигуль” за те, що “ця колимага труїть її, Клаву, своїми випарами”, і у неї скоро “астма почнеться”. Але тепер у нас у дворі тихо, ніхто не кричить. Тому що Клава поїхала няньчитися з онуками до дочки.

А в тому лютому були якісь небувалі снігопади. За ніч усі доріжки заносило снігом до коліна. А Оксана щоранку вперто та мовчки розчищала снігові заноси. І лише дядя Микола став їй допомагати. Вони разом чистили наш двір від снігу, а ще Микола з великої снігової купи зробив нам гірку.

Все сталося навесні. Коли тепле березневе сонце почало перетворювати снігові кучугури на калюжі, а за ніч ці численні водойми нашого двору вкривалися льодом. Оксана послизнулася, впала і зламала ногу. Дядя Микола привіз її з лікарні на своїй машині та ніс на третій поверх на руках. А що тут зробиш? Три дні він носив до тієї комуналки пакети з продуктами, але, побачивши, з якими сусідами там Оксана зі старенькою мамою живуть, на четвертий день закутав її в ковдру і ніс на руках до себе у квартиру. Старенька бабуся пленталась позаду, тримаючись за Миколин рукав.

— І їм спокійніше, і мені не треба бігати з сумками на дві квартири. І кімната окрема. Хай живуть, — пояснював дядя Микола допитливим сусідам, — а гіпс знімуть, захоче — поїде назад. Всі півтора місяця, поки Оксана не могла виходити на вулицю, Микола сам прибирав двір, бігав до магазину за продуктами та до аптеки “Оксані за вітамінами”. На початку квітня у мене був день народження, мама спекла великий пиріг з яблуками та запропонувала пригостити сусідів. Я, затиснувши під пахвою ляльку, яку мені купили в цей день, і тримаючи згорток з пирогом, відправилася до дяді Миколи. Мене зустріли радо і тепло: дядя Микола подарував коробку цукерок, бабуся похвалила мою ляльку, а Оксана пошила на швейній машинці для неї дві сукні. Хоч вона і не могла розмовляти, але зате дуже ласкаво усміхалась. А ще Оксана виявилася дуже красивою. До цього дня я бачила її лише у хустці та куртці, а виявилося, що у неї були довгі золотисті коси та красива, струнка фігура. Дядя Микола розповів потім мамі, що Оксана дуже добре шиє на старенькій швейній машинці різні речі. Мама віднесла їй блакитний відріз і Оксана, знявши з мене мірки, за два дні пошила дуже красиву сукню. Потім із замовленнями стали приходити інші сусіди, у Оксани побільшало роботи, але вона до всіх була привітною та милою. Її роботою всі були задоволені, тим більше, що гроші за добре пошиті речі вона просила невеликі. Коли Оксані зняли з ноги гіпс, вона стала виходити на вулицю з паличкою. Була вже початок травня, все навколо зеленіло. Дядя Микола підмітав у дворі доріжки, а Оксана сиділа на лавочці та дивилася на нього.

У кінці травня я поверталась зі школи додому і, вже зайшовши у двір свого будинку, побачила невеличкий натовп людей. Недалеко стояла велика чорна й блискуча машина. І тут я почула, як хтось із сусідів сказав: — Ну, все, Михайло, прощайся зі своєю Оксаною. Чичас цей багатенький забере її. Дядя Микола сидів на лавці і курив. І руки у нього, чомусь, тремтіли. Потім із нашого під’їзду вийшов чоловік у красивому костюмі, сів у чорну машину і поїхав. А дядя Микола заплакав.

Мама мені потім пояснила, що до Оксани приїхав дуже багатий і закоханий у неї чоловік і кликав її до себе. Але вона не поїхала, а залишилася з дядею Миколою.

До Оксани потім стали приходити дуже багаті пані, і вона шила їм красиві вбрання, а дядя Микола влаштувався працювати водієм автобуса і іноді катав мене по місту безкоштовно. У квартирі Миколи вони зробили ремонт і купили нові меблі. Тепер в одній кімнаті живе старенька мама Оксани, а в іншій — Оксана з дядею Миколою. А ще вони купили нову машину. Прошка став дуже гарним і товстим. Можливо, тому, що він тепер не виходить на вулицю, а весь час спить на дивані. Дядя Микола сказав, що це Оксана попросила не відпускати Прошку у двір, бо його можуть покусати собаки. Я запитала у мами, як же Оксана могла попросити, якщо вона не може говорити? А мама мені сказала, що коли люди люблять один одного, вони спілкуються серцями і їм не потрібні слова.

P.S.: а двірником у нас тепер працює дядя Коля. Він гарний. Зробив для дітей пісочницю та гойдалки.