Коли ж ти, нарешті, зробиш те, що обіцяв?

Я теж не хочу сваритися. Та коли ж ти, нарешті, приб’єш ту полицю?

У суботу після сніданку Марічка взялася за прибирання квартири. Тарас сів на кухонний диванчик із ноутбуком. Його справа — викинути сміття пізніше. А поки він гортав новинну стрічку в соцмережі.

Раптом йому на очі потрапило фото щасливого друга Олега, з яким вони разом вчилися в університеті. Під фото був напис: «Ура! Нарешті! Оселилися! Заходьте, радість розділити!» Тарас перейшов за посиланням і побачив знімки квартири, знятої з різних виграшних ракурсів.

Цю квартиру рік тому Олег отримав у спадок від бабусі. Ремонту в ній не робили з радянських часів, меблі старі. Жити там було неможливо без серйозних вкладень, а грошей у нього не було. Олег хотів одразу продати, але дружина, Настя, заперечила: «Квартира в історичному центрі!» Вони вже збирали на власне житло, а з продажу спадщини могли швидше купити двокімнатну.

Але Настя наполігла: зробити ремонт і продати дорожче. Майже рік вони ринали — і вийшла не квартира, а цукерка. Знесли перегородки, об’єднали кухню з вітальнею, підібрали сучасні меблі. У коментарях люди захоплювалися: «Це ж дизайнерський проект!»

«Ні, — заперечував Олег, — ми самі все вигадали. Настя вибирала шпалери, а я робив чорнову роботу».

Тарас поздоровив друга, але в душі позаздрив. Вони з Марічкою жили в однокімнатній. Її дядько, який переїхав до Канади, дозволив їм там жити безкоштовно, але за умови: ніяких змін.

На першому курсі Тарас залицявся до Насті, але вона обрала Олега. Щасливчик! У Насті був безумовний смак. Навіть проста сукня на ній виглядала елегантно.

Тепер Тарас оглянув свою кухню. Звичайна, нуднувата… Доки не побачив квартиру Олега.

— Марічко! — вигукнув він, забувши, що під час прибирання її краще не турбувати.

Вона стояла навшпиньки, витираючи пил з полиці. У цю мить та захиталася, і книги звалилися на підлогу.

— Чого стоїш? Краще б полицю прибив, — сказала Марічка, здуваючи з лиця пасмо волосся.

— Хотів показати… Ось, подивись, як Олег із Настею зробили ремонт.

— Молодці, — сухо відповіла вона.

— Що?

— Він пише, що все зробив сам. Настя лише ідеї підказувала.

— Ну так.

— Ти не розумієш? Скільки разів я просила полагодити полицю? Книги місяць на підлозі! Мені що, стороннього чоловіка шукати?

Тарас відповів щось про «електронні книги» і швидко пішов на кухню. Але Марічка не відставала:

— Я ж не звертаю уваги на твої диски. Чому тобі байдуже на мої книги? Купимо книжкову шафу?

— А може, відразу нову квартиру? — пожартувала вона.

— Вибач, не треба сва— Завтра візьму у батька дриль і приб’ю цю прокляту полицю, — пообіцяв Тарас, а Марічка лише знизила плечима, бо чула це вже сто разів.