Квартира з привидом: одразу після смерті власниці вже здали новим мешканцям.

В нещодавньому часі мені потрапилася квартира в центрі Києва, яку здали одразу після смерті власниці. Велика запущена квартира з чорним входом. Нові господарі – дуже далекі і, мабуть, дуже жадібні родичі. Вони нічого не винесли, не прибрали, не намагалися зберегти. І жити в такій обстановці було дивно – без дозволу торкатися всього, ніби господарка вийшла до магазину.

Спочатку здавалося, що хтось повернеться, побачить мене і скаже голосом завуча: що ви тут робите? Але ні, ніхто не прийшов. Біля телевізора клубок муліне. Гудзики в вазочці. Чеські різнокольорові келихи, гарні, проте постійно в експлуатації – з них явно часто пили вино. За склом фотографія дівчинки в мантії і шапочці з пензликом. У комірчині акуратно запаковані зимові пальта і взуття типу боти. У всіх кімнатах свіжі календарі – перекидні, відривні, настінні, наче якась манія. Тут слідкували за часом. На кухні в шафці недопиті вітаміни «Кораллового клубу». Тут намірилися жити довго і комфортно. Жодних ліків – ніхто не хворів.

Господарка жила одна в трьох кімнатах. Ванна з різними шампунями для кошенят. Усюди сильний котячий дух. Тут коти були на королівському становищі, і, мабуть, їх гуртом випровадили слідом за труною. І відмінна бібліотека. Не декоративна, коли сторінки склеєні, а книжки підібрані по кольору і висоті, а жива, читана, видно, все життя поповнювана бібліотека, для задоволення, без снобізму. І альбоми Філонова, і китайська філософія, і Чейз з Устіновою.

А ще багато книжок про дідуся господарки квартири. Товстезні, значно товстіші за Біблію. На кількох мовах. Усюди про його світове комуністичне значення, його геній та вдячність народів за його діяння. І ось я прийшла з вулиці, і якби був камін, могла б підтримувати вогонь цією макулатурою. Тоді від неї була б хоч якась користь.

Що залишилося від цієї людини? Київська квартира, здаючи яку, далекі родичі можуть більше не працювати.

От можна померти в будь-який момент, і нічого з того, що було тобі дорогим, не буде дорогим вже нікому. Так, є діти, але й їм не потрібно нічого мого. У них буде своє. Господи, все, що є в нашому житті матеріального – це такі дрібниці, такі смішні і незначні речі. Та й ми самі…

Виявилося, що досі у мене була надія на безсмертя)

А тепер ніколи не буду нічого накопичувати, облаштовувати і думати про потім. Життя неможливо облаштувати раз і назавжди, його можна тільки продовжувати день за днем.

А накопичувати – тільки враження, жити лише зараз – щоб було що згадати, коли вже нічого не буде відбуватися. Мені показали, що буває ПОТІМ. Нічого. Просто приходять чужі люди, затоптують твої сліди і варять каву в твоїй турці.