Літня жінка з невидимою силою

У вересні до класу прийшла нова дівчинка — Олеся. Вона була такою тендітною та крихкою, що здавалося — сильний порив вітру зламає її навпіл. Завжди ходила у теплому светрі, з-під якого визирали гострі, худусенькі плечі. Рідке світле волосся було заплетене у тоненькі косички з великими рожевими бантами. Великі очі на блідому трикутному обличчі дивилися сумно та здивовано.

Високому спортивному Тарасові вона здалася казковою принцесою, яку треба оберігати. І він з ентузіазмом взявся за це. А дівчатка новеньку відразу невзлюбили.

— Дивитися ні на що, а корчить із себе панночку… На чому тільки душа тримається, а вже Марусю одбила, — злісно шепотілися вони на перерві.

У школі Олеся не ходила до їдальні. Від шкільної їжі їй одразу ставало погано. Щодня вона брала з собою велике яблуко. Відкушувала маленькі шматочки й так повільно жувала, що за велику перерву не встигала з’їсти його цілком. Дівчата хмикали, побачивши у смітнику великий недоїдений огризок. Тарас ковтав обід, навіть не жуючи, і мчав до Олесі — оберігати її.

Він провожав її додому й носив її портфель. Жоден із хлопців не насмілювався сміятися з нього. Дорого б обійшлася така насмішка, адже Тарас славився своєю силою. Незабаром усі звикли, що вони завжди разом.

Тарас витримав важку суперечку з батьками й після школи не поїхав до обласного центру вступати до університету. Йому було байдуже, де вчитися, аби тільки не розлучатися з Олесею. Вступив до технікуму у рідному містечку. Батьки Олесі дуже любили Тараса й спокійно довіряли йому свою дочку. Вона вчилася добре, але іспити ледве здавала — їй ставало погано майже на кожному. Про подальше навчання й мови не було.

Олеся була пізньою дитиною, і батьки тремтіли над нею — не дай Боже захворіє, перенервничає. Хоча, якщо чесно, вона не так часто й хворіла.

На родинній нараді вирішили, що для дівчини головне — не освіта, а вдале заміжжя. І тут усе складалося ідеально: Тарас — відмінний жених. Мама Олесі працювала лікарем і влаштувала доньку секретаркою до головного лікаря поліклініки. Ось і сидіІ так, у своїй скромності та доброті, Олеся знайшла те, про що багато хто навіть не сміє мріяти — справжню любов, яка перетворила звичайне життя на справжню казку.