Майно дружини сина

Майна невістки

Оксана подивилася на фото в гарній рамці й зітхнула. Минуло вже два роки від дня, коли не стало чоловіка. Незвичайна випадковість, сніг, що впав з даху, удар… і Тараса не стало.

Вони прожили разом лише два роки, дітей завести не встигли. Від коханого чоловіка залишилися лише спогади, фотографії та його мати, Галина Іванівна.

Галина приїжджала до Оксани, плакала, вигукувала й навіть звинувачувала її в тому, що невістка не народила їм онука.

— Була б ти нормальною жінкою, залишилася б у нас дитина… — докоряла вона. Оксана лише знизувала плечима. Їй було важко пережити втрату, але винною себе не вважала. Перш ніж народжувати дітей, вони з чоловіком хотіли вирішити питання з квартирою, готувалися до переїзду. Але Тарас до цієї події не дожив.

Після смерті чоловіка Оксана занурилася в роботу, щоб чимось себе зайняти і відволікти. Вона працювала завзято, брала додаткові замовлення і вже через рік на своє тридцятиріччя переїхала з орендованої квартири в власну. Нехай маленьку, але власну.

Батько трохи допоміг, він пишався донькою й підтримував її у всьому. Але за рік і його не стало. Серце підвело.

Оксана втратила єдину рідну людину. Вона залишилася сама, і лише Галина Іванівна не вгамовувалася, намагаючись висловити “співчуття” й співчуття її горю.

Вона приїхала до Оксани після похорону й з порога заявила:

— Пиши заповіт, поки не пізно, Оксано, — сказала свекруха.

Оксана ледь не впустила чашку з рук.

— Так, так. Я серйозно кажу. Від “відходу” ніхто не застрахований. Сьогодні ти здорова, а завтра, хто знає, як життя повернеться.

— Ви на що натякаєте?

— Тобі вже тридцять, родичів немає. Пора подумати про інших.

— Не хвилюйтеся, Галино Іванівно. Я не міністр, на соціальні похорони вистачить і моїх заощаджень, — попри те, що в ній росло роздратування, вона звела все до дурного жарту, вирішивши, що у свекрухи на тлі стресу після чергових похоронів поїхав дах.

— Жартуєш, а дарма. Я б на твоєму місці квартиру оформила на племінників.

— Так? Пропонуєте переписати все моє майно на ваших онуків? — підняла брови Оксана. У Галини Іванівни був молодший син, Григорій, з яким Оксана відносин не підтримувала. Тарас, чоловік Оксани, за життя також не спілкувався з братом, вони були зовсім різні. Григорій одружився рано, народив дочок і розлучився. Одружився вдруге, знову мав дитину, цього разу сина… і знову розійшлися. І ось півроку тому Григорій знайшов собі нову дружину.

— Переписувати не потрібно, а от заповіт склади. Інакше все майно відійде державі!

— Галино Іванівно… вам, напевно, час додому. Ви, мабуть, втомилися.

— У мене вдома Гриша з Людмилою, вони попросилися пожити в моїй квартирі, — зізналася свекруха. — Я молодим не хочу заважати, ти мене теж зрозумій.

— Ну не заважайте. Я тут до чого? — не зрозуміла Оксана.

— Я розраховувала на тебе. Раз вже квартира твого батька тепер порожня, я там поживу, поки Гриша свої справи не вирішить. Вони збираються іпотеку взяти, як тільки він на роботу влаштується. Я вже і речі зібрала, від тебе лише ключі від квартири потрібні. Ти не хвилюйся, я одну кімнату займу. Другу здавати можна. Я, до речі, вже знайшла бажаючих. Ріта з синочком квартиру шукають…

— Ріта — друга дружина Гриші?

— Так, ти пам’ятаєш її? Хороша дівчина. Ми з нею відмінно ладнаємо… нехай поживе. Я все одно з онуком сиджу, ось і їздити не доведеться, економія.

— А скільки ви готові платити за оренду?

— Я?! — спалахнула свекруха. — Я ж тобі як мати рідна! І ти з мене грошей вимагаєш? Не думала я, що Тарас мій одружився на такій…

— Галино Іванівно, ви мене вибачте, але ні безкоштовно, ні за гроші я вам пожити не дам. І заповіт писати якщо й буду, то лише на свою дитину, яка у мене обов’язково народиться. У мене все життя попереду.

— Іш ти яка? Та в тридцять років вже пізно народжувати! Та й від кого? Ти ж одна одинешенька! Видумала… фантазерка. Дивись, жадібність тебе згубить! Залишишся у розбитого корита. Ще згадаєш мої слова, наплачешся! — свекруха була схожа на відьму. Оксані захотілося виставити її за двері й більше ніколи не впускати. Їй раптом подумалося, що всі біди у неї від заздрості Галини Іванівни, що вона завжди недолюблювала Оксану і твердила Тарасу, що щастя їм не бачити.

— Ідіть, Галино Іванівно. Я сама розберуся. Мені вже тридцять років, і голова на плечах є. А якщо що, так нехай краще державі все дістанеться, ніж вам.

Свекруха щось пробурмотіла і пішла, грюкнувши дверима. А наступного дня Оксані зателефонував Григорій і почав на неї кричати, звинувачувати, що його мамі після візиту до неї стало погано.

Оксана зрозуміла, що якщо вона хоче жити спокійно, то потрібно позбуватися свекрухи та її рідні. Вона виставила свою квартиру на продаж. Покупці знайшлися швидко. Після цього Оксана оформила документи на спадок і продала квартиру батька. На ці гроші вона купила житло більше і переїхала в нове життя без старих “родичів”. Її нову адресу ніхто з них не знав і не заважав будувати плани на майбутнє.