Мамо, не заважай — я йду назавжди!

Юлія прокинулася раніше, ніж зазвичай. У день свого народження вона встигла приготувари овочі для салатів, замаринувати м’ясо, почистити картоплю — лише потім дозволила собі вийти до перукарні. Повернувшись, одразу занурилась у готування.

— З днем народження, мамо! Ти виглядаєш чудово. У паспорті в тебе помилка — насправді ти молодша, — сказав Дмитро, щойно прокинувшись і ще в трусах, підійшов до матері й поцілував у щоку.

— Приведи себе до ладу та допоможи мені. Самотужки я не встигну, — попросила Юлія.

— Зараз. — Дмитро зупинився посеред коридору. — Може, подзвонимо Олені? Вона вміліша.

— Добра думка. Нехай прийде, — погодилась мати.

Коли Дмитро, уже вдягнений, виголений і з ароматом парфумів, увійшов у кухню, Оля нарізала овочі, а мати витирала келихи.

— Як у вас гарно виходить. — Він узяв кружечок огірка з дошки.
Дівчина подивилася на нього, немов чекаючи поцілунку, але Дмитро незважаючи відійшов. Юлія помітила це. «Соромиться мене», — подумала вона.

— Дмитре, накрий стіл у кімнаті. Скатертина на верхній полиці, — сказала мати, щоб розрядити атмосферу.

— Так точно! — він витягнувся, як солдат, відкинувши волосся, яке впало на лоб.

— Дорослий, а грається, як дитина, — усміхнулась Юлія.

— Мам, скільки гостей буде? — голосно запитав Дмитро з кімнати.

— Разом із нами — дев’ять, — відповіла мати.

Сина вона виховувала сама, і він виріс гарним хлопцем. Юлія завжди мріяла про велику родину. Батько помер рано, а чоловік пішов, коли Дмитрові було три роки. Власного життя вона так і не влаштувала. «Ось син одружиться — і в мене буде велика родина», — думала вона. Чого Дмитро чекає? Двадцять шість — саме час. І Оля їй подобалася — скромна, чемна дівчина з доброї родини. «Дай Боже, одружаться, будуть онуки…» — Юлія посміхнулася своїм думкам.

М’ясо в духовці майже готове. Час варити картоплю.

— Олю, не забудь нарізати хліба… — Фразу перервав дзвінок у двері.

Юлія окинула оком стіл, глянула у дзеркало в передпокої — чи не зіпсувалася зачіска? — швидко зняла фартух і відчинила двері.

Гості поступово збиралися. На столику біля вікна вже стояли кілька букетів троянд, від них розлітався солодкуватий аромат. Поряд лежали подарунки, обв’язані яскравими стрічками.

Дмитро знав усіх: мамина подруга з дитинства із чоловіком, завідувачка бухгалтерії, де працює Юлія (сама, бо чоловіка нема), ще одна колега із чоловіком. Гості тинялися біля столу, обговорюючи страви, але мати чомусь не запрошувала сідати. Вона чекала когось.

— Так хочеться їсти! — поскаржалась Оля.

— Потерпи, мама когось чекає, — Дмитро стиснув її долоню.

Нарешті пролунав дзвінок, і Юлія з полегшенням кинулася відчиняти. Незабаром вона увійшла до кімнати, тримаючи за талію гарну молоду кімнату, тримаючи за талію гарну молоду жінку з очима, що світилися, як зорі над Дніпром.