Матуся в сльозах, сестра шокована, а батько дав гроші й пішов.

Мати не стримувала емоцій, рідна сестра була вражена, а батько дитини дав одну тисячу гривень, розвернувся і пішов.

Ця історія заснована на реальних подіях.
Ганна спокійно сиділа на кухні, пила каву та гортала свіжий номер журналу. Нічого цікавого там не було. Лише реклама, різні статті та банальні заголовки. Але раптом вона натрапила на світлину та заціпеніла. На неї дивилися по-справжньому сумні та бездонно глибокі очі, світле волоссячко та до болю знайома ручка, точніше те, що було замість неї.

Мати не стримувала емоцій, рідна сестра була вражена, а батько дитини дав одну тисячу гривень, розвернувся і пішов.
Термін вагітності був дуже великим. Через живіт Ганна не могла ні від кого це приховувати. А коли розповіла, то мати кричала так, що розносилось відлуння. Вона питала, про що донька думала. Їй було надзвичайно соромно перед людьми. А як було її вагітній доньці навіть не враховувала.

Сестра також підтримала матір. Вона лише насміхалася. Хоча під одним дахом жили три дівчини, злагоди між ними ніколи не було. Не навчилися підтримувати одна одну, лише зростали суперечки. Мати сказала своїй молодшій доньці робити, що вона хоче, але дитину у її домі не бачити.

Так Ганна і пішла від мами. А перед відходом наговорила їй багато образливих слів. Жила вона у своїх подруг до самих пологів. І через деякий час народила. В глибині душі вона так сильно хотіла повернутися додому. Думала, що коли її мати побачить свою онучку, то зворушиться і прийме їх назад. Адже зазвичай бабусі дуже добрі й люблять своїх онуків більше, ніж власних дітей.

Але після народження доньки Ганна дізналася, що її донька народилася нездоровою. У неї замість ручки була кукса. Як тільки вона це побачила, то розридалася. Після цілого дня істерики вона таки вирішила підписати відмову. А приїхавши додому, сказала мамі і сестрі, що дитина народилася мертвою.

Через півтора року до обласного дитячого будинку приїхали журналісти та зробили кілька фотографій дітей. Одну з цих фотографій надрукували в журналі. Публікація була підписана: «Це теж наші діти. Анюта, 1.5 роки. Обласний будинок дитини».
Як тільки Ганна побачила цю фотографію, вона одразу впізнала свою доньку і її особливу ручку та втратила самовладання. Звісно, на її крики прибігли мама з сестрою. Ганна билася в істериці, кричала, що це її донечка й показувала публікацію близьким. Вона так сильно хотіла забрати її до себе.

А старша сестра не гаяла часу. Вона запам’ятала назву дитячого будинку, в якому жила її племінниця. І вже наступного дня три жінки прийшли до головного лікаря дитячого обласного будинку. А через деякий час оформили всі необхідні документи і забрали Анюту додому.