Мати дорікає: Чому не хочеш підтримати сестру після розлучення?

— Допомогти сестрі не хочеш? Їй важко після розлучення, — докірливо промовила мати.

Дві сестри сиділи за кухонним столом у материному домі, коли та виливала на них своє незадоволення.

— Твій Дмитро — справжній ледар! — без церемоній оголосила Світлана Аркадіївна. — На шахті працює, а додому приносить копійки!

— Мамо, для тебе п’ятнадцять тисяч гривень уже не гроші? — роздратовано відповіла молодша донька Валерія.

— Мені байдуже. Головне, щоб він міг тебе утримувати, — жінка з досадою скривила губи.

— Він і утримує, — нахмурилася дівчина.

— Не бачу! Ти в мене ще вчора позичала дві тисячі, — нагадала Світлана Аркадіївна. — Не може тебе годувати — розлучайтеся! Шукай того, хто зможе! До того ж, глянувши на нього, одразу зрозумієш — моторошний якийсь… мов би з луга звір.

— Мамо, мені здається, це зайве, — досить мовчазна Галя нарешті підтримала сестру.

— Хіба неправда? Негарний, рудий, ще й шепелявить, — зі зневагою кинула жінка, закачуючи очі. — Ти, Лєрочко, гідніша кращого. Поки не пізно, треба розірвати шлюб, — звернулася вона до молодшої.

— Мамо, у Дмитра руки золоті. До того ж, краса не у пиві, а в характері, — намагаючись захистити сестру, промовила Галя. — Якщо міряти все грошима — в нього є квартира, авто, і Валерію кохає, це ж очевидно.

Світлана Аркадіївна стиснула губи й зверхньо поглянула на старшу доньку, яка, на її думку, лізла не у свої справи.

— Ти сама самотня, хоча тобі вже тридцять, тож не лізь із порадами, — відрізала мати. — До сорока взагалі за першого-ліпшого схопишся…

Валерія мовчки слухала матір і сестру, беземоційно переводячи свій погляд між ними.

— Хвалиш його… Квартира однокімнатна у радянській хрущовці, авто — нашого виробництва, соромно навіть згадувати, — зневажливо додала Світлана Аркадіївна.

— Лєро, а ти що думаєш? — Галя звернулася до сестри. — В тебе є власна думка?

— Не знаю… Мабуть, мама десь права, — пробурмотіла дівчина, яка спочатку захищала чоловіка, а тепер здалася під тиском. — Він нещодавно сказав, що мені варто знайти роботу…

— Ось бачиш! — Світлана Аркадіївна схрестила руки на грудях. — До чого дійшло! Страшно уявити, що буде далі!

— А чому Валерія має сидіти вдома? Зараз мало хто може собі це дозволити. Дивуюсь, як Дмитро раніше не відправив тебе працювати, — висловилася Галя.

— Не розумію, чого ти за нього так б’єшся? Собі приглянула? — жінка встромила у доньку гострі очі.

— Бо боюся, що своїм тиском зруйнуєш сестрі життя, — спокійно пояснила Галя.

— Це вже не твоя справа! — гаркнула на старшу доньку Світлана Аркадіївна. — Лізеш із порадами. Лєра гідна більшого. Якби він кохав її — зробив би усе, аби вона не знала клопоту. Та й зовнішність у нього… аби хто!

Валерія, роззявивши рота, слухала матір, ловлячи кожне слово.

Проповіді Світлани Аркадіївни дали результат. Незабаром дівчина почала виказувати претензії Дмитру.

— Ти вважаєш, що заробляєш гідно? — спитала вона чоловіка.

— Нормально. А що?

— Я так не думаю, — похитала головою Валерія. — Тобі варто шукати кращу роботу.

— Кращу? Мене все влаштовує, — байдуже, але з підозрою відповів він.

— А мене — ні! — різко скрикнула дівчина. — Квартира крихітна, авто стареньке… Навіть сусідам показати соромно…

— Дивно. Раніше тобі все подобалось, — задумливо промовив Дмитро. — Що змінилося?

— Нічого. Проте тепер я бачу тебе інакше. Раніше почуття затуманювали очі, а тепер — правда, — виправдовувалася Валерія.

— Чудово, — холодно відповів чоловік, сподіваючись, що це закінчиться.

Але дівчина, підштовхувана матір’ю, продовжувала тиснути.

— Мене вже дратує твоє невдоволення, — прошипів крізь зуби Дмитро. — Я все чув, але нічого не можу змінити.

— Мені потрібен чоловік, який росте, а не стоїть на місці, — похмуро сказала Валерія.

— Вибач, що я не такий! — різко відповів він, відчинивши шафу з речами дружини. — Збирай речі!

— Куди це? — здивовано підняла брови дівчина.

— Туди, де чекає квартира у новобудові та іномарка, — сухо констатував чоловік. — Не пробачу собі, якщо ти проживеш з невдахою, як я. Впевнений — колись тобі пощастить знайти того, хто засипле тебе золотом. На жаль, це не я…

Першою про те, що Дмитро вигнав Валерію, дізналася Світлана Аркадіївна.

— Ось негідник! Хто б міг подумати? Треба було взагалі за нього не виходити! — прискіпувалася мати, сиплючи прокльони на зятя.

— Я лише просила його розвиватися, — розправляючи сльози, бурмотіла Валерія.

— Що з нього взяти? Хамло, воно й залишиться хамлом. Нічого, знайдеш кращого, а він ще повиється коло твоїх ніг, — підбадьорювала доньку Світлана Аркадіївна.

Залишившись без помешкання, Валерія оселилася у материній хаті, у своїй дитячій кімнаті.

— Що плануєш робити? — запитала сестру Галя, яка приїхала на материн поклик.

— Нічого, — байдуже відповіла дівчина, не відриваючись від телефону.

— Може, подумаєш про роботу? — натякнула Галя.

— Навіщо? Знайду чоловіка багатшого за Дмитра, — діловито відповіла Валерія.

— Чого ти причепилася? Вона стрес пережила, нехай відпочиває, — захистила молодшу Світлана Аркадіївна.

Майже два місяці жінка годувала доньку, яка лежала на дивані.

Та скоро зрозуміла, що не впорається, й викликала Галю.

— Допомогти сестрі не хочеш? — докірливо запитала Світлана Аркадіївна, коли та завітала після роботи.

— Чим?

— Грошима. Нам важко удвох.

— Хто змушував тебе навіювати Лєрі розлучення? — несподівано кинула Галя. — Не лізь — і все було б добре.

— Ось як?! — схопилася за серце жінка. — Як ти смієш таке говорити? Твій Дмитро — ледар і егоїст! Не потягнув нашу королеву, то й здався. Знаєш що? Іди звідси! Бачити тебе не хочу! Замість допомоги — ще й осудила нас!

На крик вийшла Валерія. Побачивши сестру, вона уперла руки в боки.

— Захищаєш того, хто мене викинув?

— Ти сама винувата! Менше слухай матір…

— Ти ще й повчаєш мене? Сама без чоловіка, а лізеш із порадами! — заверещала Валерія.

Галя похитала головою, слухаючи істерики, й пішла до дверей. Бажання спілкуватися з родичками в неї зникло. Так само, як і в них — із нею.