Моя таємниця: ненавиджу дружину і не хочу спільних дітей

Валяння моєї душі: я ненавиджу свою дружину і не хочу від неї дитини

Як мені жити далі?
Мене звуть Олександр.

Пишу ці слова, адже більше не можу тримати це в собі.

Душа розривається на шматки.

Я нещасний.

Почуваюся в’язнем у власному житті.

Усе у моєму світі вирішували за мене – батьки, родичі, традиції.

І ось тепер я живу з жінкою, до якої не відчуваю нічого, крім ненависті.

Щодня проклинаю той момент, коли не зміг сказати “ні”.

Моє серце належало іншій
Я кохав її.

Ту, яку вибрав сам.

Ту, з ким був щасливий.

Її звали Ганна, і коли я був з нею, здавалося, що знайшов свою половинку.

Шість місяців щастя.

Шість місяців, коли відчував себе справжнім чоловіком, а не маріонеткою в руках родини.

Але щастя було недовговічним.

Як тільки батько дізнався про неї, розлютився.

— Ти посмів зв’язатися з чужою?!

Він не слухав мене.

Не бачив, як я її кохаю.

Для нього було важливо лише одне – що вона не з нашого кола.

Він вирішив, що іншого вибору у мене не буде.

Зробив усе, щоб зламати мене.

Брат та його друзі стежили за кожним моїм кроком.

А потім…

Потім вони знайшли нас.

Я не зміг захистити своє кохання
Того дня ми з Ганною сховалися в парку.

Сиділи на лаві, тримаючись за руки.

Думали, що нас ніхто не знайде.

Аж раптом з’явилися вони.

Мій брат.

І троє його друзів.

Я бачив ненависть у їхніх очах.

Вони навіть не говорили – просто накинулися на мене.

Пам’ятаю, як падав на землю, відчував удари по обличчю, у живіт.

Чув, як кричала Ганна.

Слухав, як вона намагалася відтягнути їх від мене.

Але я нічого не міг зробити.

Мене побили.

Принизили.

Розтоптали.

А потім відвели додому.

Ганну я більше не бачив.

Мене видали, як товар на ринку
Наступного дня мене одружили.

Просто.

Без моєї згоди.

Без мого вибору.

Наче я річ, якою можна розпоряджатися.

Я кричав.

Протестував.

Але ніхто мене не чув.

Рідні вирішили, що знають краще.

І я опинився під одним дахом з чужою жінкою, яку навіть не знав.

Якої знати не хотів.

Я став в’язнем у власному домі
Жив поруч з нею, але ніколи не бачив у ній дружини.

Я не розмовляв з нею більше, ніж це було потрібно.

Не спав з нею в одному ліжку, якщо міг уникнути цього.

Одного разу вона сказала мені:

— Я вагітна.

Я зрозумів, що тепер мене прив’язали ще дужче.

Тепер у мене буде не просто шлюб.

У мене буде сім’я, яку я ніколи не хотів.

Але Бог вирішив інакше.

Одного вечора я прийшов додому втомлений, злий, розчарований.

Я бачив, як вона ходить по дому з незадоволеним обличчям, як щось бурмоче собі під ніс.

Я сказав їй декілька різких слів.

Вона огризнулася.

Я не стримався.

Я штовхнув її.

Вона впала.

Через декілька годин у неї стався викидень.

Знаєте, що найстрашніше?

Я не відчуваю провини.

Не шкодую.

Радий, що цієї дитини не буде.

Бо я її не хотів.

Не знаю, як жити далі
Я живу з жінкою, яку не люблю.

Думаю про іншу, яку втратив.

Дивлюсь у дзеркало і бачу розбитого чоловіка, який нічого не зробив, щоб врятувати своє життя.

Я не знаю, що робити.

Не бачу виходу.

Але точно знаю одне:

Я не змирюся з цим.

Я знайду спосіб піти.

Знайду шлях вирватися.

І тоді я знову зможу дихати.