«Ми виховували вашу першу онуку, тепер ваша черга з молодшою!» — сказала я свекрусі

«Ми вирощували вашу першу онуку, тепер ваша черга з молодшою!» — промовила я свекрусі.

Моя донька, Оксана, зіткнулася з тяжкими проблемами зі здоров’ям, і ось, на порозі других пологів, я, Ганна Миколаївна, опинилася перед нестерпним вибором. Ми з чоловіком вже три роки доглядаємо старшу онуку, Мар’янку, бо після перших пологів Оксана ледве вижила. А тепер свекруха, Людмила Семенівна, яка обіцяла допомагати, знову відвертається, залишаючи нас у безвиході. Живемо ми в невеличкому містечку під Львовом, і ця ситуація розриває моє серце.

Коли народилася Мар’янка, ми з чоловіком забрали її до себе відразу після виписки. Оксана провела у лікарні півроку, борючись за життя, і ми не могли залишити новонароджену без догляду. Людмила Семенівна клялася, що буде допомагати, але за три роки її «допомога» звелася до порожніх обіцянок. Вона завжди знаходила виправдання: то робота, то справи, то подорожі. Якби я не наполягала, вона б взагалі не бачила онуку! Я благала її приїхати, і лише тоді вона з’являлася, але ненадовго, з виглядом, ніби робить нам ласку.

Зараз Оксана чекає другу дитину, і лікарі попереджають: проблеми зі здоров’ям можуть повторитися. Після перших пологів вона п’ять місяців лежала у відділенні патології, і ми ледве врятували її та Мар’янку. Тоді я майже посивіла, коли з пологового зателефонували — питали, хто забере дитину. Оксана не могла навіть годувати грудьми, і я, незважаючи на вік та гіпертонію, забрала онуку до себе. Ми з чоловіком вже не молоді, а в мене вдома ще є молодша донька, якій немає вісімнадцяти. Але вибору не було — я не могла кинути онуку.

Мар’янка живе з нами, а до батьків їздить лише на вихідні. Так усім зручно: Оксана відновлюється, а ми доглядаємо старшу. Але з новонародженим я вже не впораюся. У мене немає сил знову через безсонні ночі, плач, кольки. Коли Оксана попросила нас взяти другу дитину, я відчула, що земля тікає з-під ніг. Я гіпертонік, тиск скаче, а Мар’янка, особливо коли різалися зубки, доводила мене до виснаження своїм плачем. Тоді я телефонувала Людмилі Семенівні, благаючи забрати онуку хоча б на день. Вона приїжджала, але повертала її через кілька годин, з виглядом, начебто здолала неможливе.

Людмила Семенівна молодша за мене на вісім років, але поводиться, як світська левиця. Вона доглянута, вічно у подорожах — то на курорти, то на відпочинок. Чоловіків у неї нема, і їй вони не потрібні — вона насолоджується свободою. Після народження Мар’янки вона обіцяла допомагати, але за три роки брала онуку до себе лише пару разів, і то за моїм натиском. Я падала від втоми, тиск підскакував, а вона повертала Мар’янку зі скаргами: «Ох, як я втомилася!» Ніби я не носила онуку на руках кожен день!

Тепер, коли Оксана на третьому триместрі, лікарі кажуть, що сценарій перших пологів може повторитися. Я у паніці. У мене не вистачить сил ростити ще одну дитину, а Мар’янка й так потребує уваги. Я прямо сказала свекрусі: «Ми вирощували Мар’янку, тепер ваша черга». Але Людмила Семенівна відразу знайшла сотню виправдань: у неї кішки, дорога меблі, вона рідко вдома, то робота, то поїздки. Їй просто не хочеться возитися з дитиною. Вона навіть не приховує, що онуки їй у тяЛюдмила Семенівна лише знизила плечима й відповіла: “Ну що ж, шкода, але це ваші проблеми”.