Ми з чоловіком небідні, купили сину квартиру і машину, але він не спілкується з нами.

Разом із чоловіком ми не бідні люди: купили квартиру і автомобіль для сина, але той із нами більше не спілкується. Свого онука ми вперше побачили, коли йому було 3 роки. Це прикра ситуація, особливо коли сваха має змогу бачити його будь-коли.

Коли наш син одружився, я була дуже щаслива. Я хотіла, щоб його дружина стала частиною нашої родини. Я раділа з того, що тепер у мене буде ще й донька. Але згодом виявилося, що невістка віддалила сина від нас. Багато разів я чула історії про те, як діти змінюються під впливом когось, але ніколи не думала, що це станеться у моїй родині.

Ми звичайна родина: мій чоловік і я — пенсіонери, колишні інженери. Ми вклали в сина все, що мали. Він закінчив школу з високими результатами, точні науки давалися йому легко. Інтелектуально розвинений, спортивний, красивий. Закінчив медичний університет. Ми побажали йому найкращого, влаштували роботу в місцевій лікарні та на Медичній Академії.

У 27 років він мав усе: освіту, добре оплачувану роботу, нашу підтримку та захоплення. Проблем із ним ніколи не було. Що стосується його вибору дівчат, то були різні, але потім син щиро закохався. Здавалося, що і дівчина закохалася, але, з невідомої причини, вийшла заміж за іншого. Син це дуже переживав, але недовго. Пізніше познайомився з іншою жінкою, але і з нею не склалося. Це було дуже важко для нього, він дуже переживав. Ми з чоловіком намагалися його підтримати, але кожен повинен сам вирішувати свої проблеми… Подальші зустрічі з дівчатами зрештою привели його до тієї єдиної.

Вона повідомила йому про свою вагітність, і вони зразу ж почали жити разом. Ми з чоловіком раділи з ними, але виявилося, що марно. Дівчина виявилася хитрою, намагалася усунути нас із життя сина. У якусь мить він перетворився на людину, яка не хоче бачити своїх батьків. Виконував лише її накази. Мені здавалося, що він нас ненавидить.

Ми вперше побачили нашого онука, коли йому було 3 роки. Потім знову тиша. Її мати весь час проводить з ними. Син забув усе, що ми для нього зробили. Мої очі не висихають від сліз. За словами наших друзів, вона повністю взяла над ним контроль.

Чи повинні такі речі відбуватися у XXI столітті? Не можу повірити, як мій син став таким егоїстом. Він дуже змінився і з кожним днем усе більше віддаляється від нас. Не знаю, що робити, мій чоловік теж безсилий. Ми не хочемо втратити єдину дитину.