На зламі дитинства: Спогади сироти про справжній Новий рік

Я мав 7: Спогади сироти про справжній Новий рік

Кожна людина зберігає в пам’яті моменти, які ніколи не забудеться.

І в мене є така ніч. Ніч, яка залишилася зі мною, незважаючи на те, що мені вже майже 40.

Але почну з самого початку.

Народжений у полоні
Я з’явився на світ не в затишному домі, не в колі люблячих батьків, а за стінами в’язниці.

Моя мати потрапила за ґрати, коли була на п’ятому місяці вагітності. Батько покинув її одразу після арешту і з тих пір жодного разу не з’являвся в нашому житті. Йому було байдуже, жива вона чи ні, чи з’явився на світ його син.

Мама була наполовину українкою, наполовину румункою, працювала бухгалтером на консервному заводі. Її обвинувачували у крадіжці великої суми грошей, але доказів так і не знайшли, як і самих грошей.

Кілька місяців я жив із нею в тюремній камері, поки вона мене годувала. Потім мене передали в притулок, де очікували на усиновлення.

Але ніхто не захотів мене забрати.

Коли мені виповнилося три, мама померла. Я навіть не пам’ятаю її обличчя.

Після її смерті мене перевели в дитячий будинок.

Про життя там я намагаюся не згадувати.

Але є один епізод, до якого я постійно повертаюся.

Перша справжня новорічна ніч
Мені було сім, коли на новорічну ніч мене забрала до себе одна родина.

Я не знав, чому саме мене вирішили запросити. Можливо, їм стало жаль мене, можливо, вони хотіли зробити добре діло перед святом.

Але тоді я не думав про це.

Я просто потрапив у казку.

До того моменту я ніколи не бачив Діда Мороза. Ніколи не бачив телевізора. Ніколи не їв стільки цукерок.

Вони нагодували мене за святковим столом, а потім поклали спати.

Але опівночі розбудили.

— Іди сюди, — сказала господиня, ведучи мене в вітальню.

Я замер на порозі.

Переді мною стояла величезна ялинка, прикрашена безліччю іграшок і гірлянд. Вона світилася і переливалася всіма кольорами, здавалася мені чарівною.

Я не міг відірвати від неї очей.

Стояв, наче один із дітей Гавроша, яким уперше показали диво.

А потім сталося ще одне неймовірне.

В кімнату увійшов справжній Дід Мороз.

Він усміхнувся мені, простягнув мішок і сказав:

— Це тобі.

Я отримав свій перший новорічний подарунок — іграшку, теплий шерстяний шарф і рукавички.

Я був безмежно щасливий.

Повернення до реальності
Вранці магія продовжувалася.

Я їв цукерки, дивився, як вся сім’я обмінюється подарунками, слухав пісні по телевізору.

Мені здавалося, що я став частиною цього світу.

Але ближче до вечора мене знову відвезли до дитячого будинку.

Я знову опинився серед холодних стін, серед дітей, яким ніхто не приносив подарунків, серед вихователів, втомлених від нашого шуму.

І все ж я більше не був таким, як раніше.

Я знав, що десь існує інший світ. Світ, де буває щастя.

Пройшло багато років…
Тепер я дорослий. У мене є родина, двоє чудових синів.

Але Новий рік для мене завжди залишатиметься найважливішим святом.

Щороку я купую ялинку. Найбільшу. Можливо, тому, що хочу воссоздати той самий момент, коли вперше побачив цю чарівність.

Я досі зберігаю червоний шарф, який тоді подарував мені Дід Мороз.

Питання без відповіді
Мій батько так і не знайшов мене. Жодного разу не намагався дізнатися, що зі мною.

А про матір я думаю з теплом.

В душі я завжди називаю її Пресвятою Богородицею.

І не перестаю запитувати себе: чи була вона винна?

Чи просто стала жертвою чужих гріхів?..