Народити в сорок сім? Важливі аспекти пізнього материнства в Україні

“Народжувати в сорок сім?

Ти з глузду зїхала, народжувати в такому віці?! Тобі сорок сім! кричала Ганні її подруга й колега по роботі Марія.

А що робити, Маруся? Дитина вже є, винувато потискала плечима майбутня мама.

Та як що робити? Ти міркуєш, як стара Гапка з дореволюційного села. Є ж купа способів вирішити питання. Таблетки, вакуум

Маруся, я не буду вбивати дитину! різко перебила Ганна. Ще невідомо, чи виношу. Але якщо Богу буде угодно вона народиться.

Та годі тобі, махнула рукою Марія і додала: Дурна!

Ганна йшла додому збентежена. Вона і шкодувала, що розповіла про вагітність спершу подрузі, а не Ярославу. І водночас раділа, що прийняла рішення. Чомусь Маряні докори лише ще більше переконали її, що треба народжувати. Тепер про новину потрібно було розповісти матері й дорослому синові Олегові.

Розмови з Ярославом Ганна не боялася. Він давно мріяв про дитину, ще з того часу, як вони почали жити разом.

Разом вони були вже десять років, з тих пір, як Ганна розлучилася з першим чоловіком, батьком Олега. Розлучили їх швидко: на суді Ганні навіть не довелося пояснювати причину, бо її колишній чоловік Тарас прийшов пяний. Суддя запитала його кілька питань, а потім сухо винесла рішення: «Усе зрозуміло. Позов задовольняється, тут навіть думати нема чого».

Того ж дня Тарас зник із її життя, попередньо заявивши, що аліменти платити не збирається.

Ганна навіть не стала з ним судитися. Вона була рада, що нарешті позбулася цього тягаря, якого колись впустила в своє життя. Після розлучення вона навіть собі пообіцяла, що більше ні за які гроші не звязуватиметься з чоловіками.

Але незабаром на їхній роботі зявився Ярослав. І відразу почав за нею доглядати дуже ніжно, трохи грубувато. Але Ганні це подобалось. За місяць після знайомства вони почали зустрічатися. Ще за місяць вона познайомила Ярослава з одинадцятирічним сином. Вони відразу знайшли спільну мову.

Дядьку Ярославе, заходь до нас ще, попросив Олег.

Гаразд, прийду.

І справді прийшов, приніс хлопчикові подарунок і солодощі. А незабаром і зовсім залишався ночувати. Вона навіть не помітила, як він оселився у них.

Ганнусю, а народи мені донечку, попросив Ярослав через рік спільного життя. Їй тоді було вже тридцять вісім, і вона вважала, що народжувати пізно. Трохи зніяковівши, вона лише знизала плечима але потім пішла до лікаря і поставила спіраль.

Якраз у той час, коли пара почала обговорювати спільну дитину, колишня дружина Ярослава вирішила поїхати в санаторій, а їхню спільну доньку взяти не змогла дівчинка захворіла.

Забери Софійку на кілька днів до себе, попросила вона Ганну.

Ганна не заперечувала. Донька у Ярослава була слухняною і лагідною дівчинкою. Але тепер його колишня дружина щодня дзвонила з санаторію, розпитувала про все. Ярослав розповідав детально. Ганні здалося, що між ними знову промайнули колишні почуття. Вона любила Ярослава і боялася його втратити. Тому вирішила обовязково народити йому доньку, щоб він точно не повернувся до колишньої.

Але після видалення спіралі вагітність не наставала. Ганна звернулася до лікаря, пройшла обстеження. Патологій не знайшли. Запропонували обстежити чоловіка. Але Ярослав до того часу вже вирішив, що дітей їм не треба:

Не піду я до жодної консультації! Не виходить дитина може, так і треба. Виховуватимемо Софійку й Олега, чекатимемо онуків.

Як не намагалася Ганна переконати Ярослава, він відмовлявся йти до лікарні. І вона змирилася. А тут на тобі!

«Термін шість тижнів. Вагітність розвивається нормально. Серцебиття є»

Як же я виношу дитину в сорок сім? запитала Ганна у лікаря.

Досвідчена гінекологиня посміхнулася і сказала:

Та ви ж не одна так