НАТХНЕННЯ ДЛЯ НАСЛІДУВАННЯ

Сьогодні я знову спостерігала за своєю свекрухою, і в голові крутилася одна думка: “Треба ж бути такою слухняною, щоб знімати з чоловіка чоботи! Адже він не лише пʼяний, а й настільки лінивий, що навіть не нахилиться, а вона ще й пальці йому гріє, приговорюючи: «Слава Богу! Ніжки теплі, не замерзли. А шкарпетки вовняні, щільні — сама вʼязала».

Я просто оніміла від подиву. Свекруха підняла чоловіка з дивана, притиснула до себе й поволі повела до ліжка. Вкрила його, як дитину, поставила на табурет кухоль квасу й пішла пити чай, щаслива. У мене ж вертілося на язиці:

“А де ж крики? Де кидання чобіт? Де підзатильники?”

Але замість цього я побачила задоволене обличчя свекрухи та почула, як вона — якщо не хвалить, то виправдовує чоловіка:

“Давно не пив, мабуть, зустрівся з друзями. Хай відпочине трохи, адже постійно в роботі. Так, трохи перебрав — печінка ж слабка. Та нічого, потім трохи підлікуємо, на легкому харчуванні посидить.”

Я вийшла заміж за їхнього сина всього рік тому, але встигла помітити, що свекруха завжди перед своїм чоловіком ніби вклоняється. Ніколи не піднімає голос, усе пояснює, розжує, але в результаті робить так, як сама хоче. А якщо чоловік захворіє — бігає навколо нього навшпиньки.

Одного разу вона мені сказала, що себе вилікувати легко, а ось чоловіка… Тут окрім хвороби треба ще його капризи подолати, небажання пити ліки, злість на себе, що захворів саме тоді, коли справи горять.

Я пильно спостерігала за нею й почала помічати дрібниці. Ось, наприклад, сідаємо обідати — мій чоловік голосно чмокає, смачно хльоскає борщ. Я вже й ложку кладу, дивлюся на нього. Він зрозуміє, починає їсти обережніше, аж давиться. А свекруха скаже:

“Не квапся, дитину годувати — не дрова рубати.”

А на голосне хльостання додасть, що й дякувати Богу, коли смачно, — а то ще подумає, що ми відберемо. Після такого свекор починає їсти тихенько.

Одного разу до свекра зайшли друзі. Свекруха швидко накрила на стіл і пішла по своїх справах. Чоловіки сиділи, інодячи в розмові пролітав мат, але в цілому поводилися пристойно. Я втомилася чекати й запитала:

“Чи не час уже їм розходитися? Може, час і честь знати?”

А вона відповіла:

“Нехай самі вирішують. Двері відчиняють, коли гості приходять, а коли йдуть — не на двері показують, а на стіл, щоб на доріжку випили. Вони раз на рік зібралися не в гаражі й не під парканом — хай посидять. Іди, запитай, може, ще чогось треба?”

Справді, пішли вони всі задоволені, а свекор ще й дружину обіймав, цілував.

А коли мій чоловік затримувався з роботи, я вже й брови насуплю, й очима блискавки пускаю. А свекруха мене заспокоює:

“Не думай про погане. Заробляти гроші — не легке діло. Може, начальство затримало. А якщо й правда те, про що ти думаєш — то час тут ні до чого. Він може й вчасно приходити, але бути чужим.”

І справді — одного разу чоловік прийшов із підробітку. Побачив не надуту дружину, а ласкаву й уважну, і сказав:

“А я вже думав — зараз мені дістанеться.”

Я задумалася: як же я себе веду, якщо чоловік, втомлений від роботи, боїться додому йти?

Одного разу свекруха прийшла із двору втомлена, але радісна.

“Допомагала чоловікові — один тягає! Птахівник перекриває,” — пояснила вона.

Я надулася:

“Хіб”Це ж чоловіча робота — тягати, піднімати, а чи не жіноча.”