Не можна удавати, що все залишилось незмінним

Вікторія з дитинства любила запрошувати подружок до себе. Мама завжди дозволяла, бо й сама була такою. Скільки себе памятала Віка у них постійно були мамині подруги, особливо у вихідні.

Дні народження ж ніколи не обходилися без гостей. Батько був іншим спокійним, до візитів маминих подруг ставився зрозуміло, іноді навіть чаював з ними, жартував. Але частіше вони сиділи самі, а він копався в гаражі; друзів у нього майже не було, хіба що сусіди.

Віці подобалося, коли мамині подруги забігали просто так, по дорозі. Вони рідко пили вино, хіба що по святах, а от чай чи каву завжди. Коли приходили гості, у матері піднімався настрій, усі сміялися, а то й пісні співали.

Мам, а можна, щоб Тетянка та Іринка зайшли до мене? питала вона.

Звісно, доню, на столі печиво й цукерки, частуй, якщо що.

Якщо подруги довго не заходили, мати пекла пиріжки й казала:

Запрошу хоч сусідок Наталку чи тітку Марію. Вікторійко, сходи поклич їх до нас.

Так і жили. Коли Віка вчилася в університеті, на вихідні приїздила з подругою, а іноді й на канікулах залишалася з нею, звісно, з дозволу матері. Звичка мати приймати гостей передалася й Віці.

Вийти заміж вона встигла на останньому курсі за однокурсника Івана. Жили окремо, і Віка, як і раніше, запрошувала подруг. Іван спершу був проти, але згодом зрозумів, що для дружини це важливо.

Ваню, у нас вдома завжди були гості, я до цього звикла. Ти не проти, якщо іноді будемо запрошувати друзів?

У нас вдома рідко хто бував, мати не любила гостей. Якщо батько приводив когось після роботи скандалу не уникнути. Але я не проти, якщо тобі так хочеться.

Згодом чоловік звик. Разом вирішили, кого запрошувати, і коло друзів остаточно сформувався. Одна подруга Віки Настя Івану не подобалася. Вона була самотньою, поховала чоловіка, і завжди трохи сумною.

Як ти з нею дружиш? нарікав він. Вона завжди похмура, слова з неї кліщами не витягнеш. Якщо не сміятися, то навіщо взагалі приходити?

Але вона говорить зі мною, дає поради, я її слухаю. Настя поганого не порадить. Вміє слухати, секретів не розповість. Іноді хочеться поговорити по душі саме з такою.

Знайшла кого слухати, тоска зелена…

Ні, Ваню, вона мені подобається. Настя не хоче бути в компанії, тому іноді заходить сама. Мені з нею спокійно. Вона ніколи не скаржиться на життя, а підтримує мене. Такі подруги потрібні.

Час минав. Віка з Іваном збудували великий дім, народили сина, але традиція збиратися з подругами залишилася. Іноді гуляли з дітьми, але частіше сиділи вдома місця вистачало.

Дві подруги Віки жили зі свекрухами, де особливо не пожартуєш. Тільки Оля жила з чоловіком і сином окремо, але все одно приходила до них. Іноді збиралися з чоловіками ті трохи випивали, то в гаражі, то в лазні.

Якось Настя зайшла в гості й під час розмови проговорилася:

Вікторійко, я б на твоєму місці не дуже довіряла Олі. Будь обережна вона занадто багато уваги приділяє твоєму чоловікові.

Що ти кажеш, Настю? Оля просто весела, любить жартувати…

Але пізніше Віка довго думала над цими словами.

У неї самої нема чоловіка, може, просто заздрить. До речі, мама теж казала триматися подалі від самотніх подруг. Може, варто віддалитися від неї?

Вона навіть поговорила з чоловіком.

А я що тобі казав? Вона якась замкнена…

Врешті Віка викреслила Настю зі списку подруг, але в її житті нічого не змінилося. Вони як і раніше збиралися, допомагали одна одній, забирали дітей із садочка.

Вікторійко, виручи, забВона глянула на свого сина, який сміявся з Настею, і зрозуміла життя триває навіть після зради, адже справжня дружба та любов ніколи не зникають безслідно.